Виховання дітей в одностатевих парах – серйозний фактор ризику для їхнього здоров’я і благополуччя

Тема прийняття гомосексуалізму в Україні звучить як мейнстрім в топових ліберальних виданнях та телеканалах, все частіше активісти ЛГБТ-руху діляться в ЗМІ своїм бажанням не лише мати шлюб, але і виховувати дітей на правах повноцінної сім’ї. З огляду на це пропонуємо ознайомитися з результатами наукових досліджень професора Марка Регнеруса, професора соціології Остинського відділення Техаського університету. Його наукові пошуки є найбільш масштабними та релевантними в цій галузі.

Отримані ним висновки в значній мірі унікальні опитуваннями дорослих, які зростали в гомосексуальних “сім’ях”. 

Дані доктора Регнеруса суперечать розрекламованим борцями за права сексуальних меншин дослідженням, які стверджують, що діти, які виховуються одностатевими парами не менш, а навіть і більш благополучні, ніж їхні однолітки з гетеросексуальних сімей. 

Сам доктор Регнерус вказує, що багато авторів цих досліджень спиралися на нерепрезентативні дані, враховували лише відповіді батьків, а не самих дітей, і демонстрували свою політичну заангажованість. Його дослідження спростовує райдужні уявлення про одностатеві «сім’ї», причому дані, що стосуються домашнього насильства, схильності до суїциду і насильницької сексуалізації серед вихованців одностатевих пар шокують.

Суїцид

В ході дослідження 12% вихованців лесбійських пар і 24% дітей з гомосексуальних сімей зізналися, що думають про самогубство. Для порівняння, серед людей з повних або неповних сімей ця цифра становить лише 5%.

Безробіття

Також виявилося, що рівень безробіття серед вихованих в лесбійських і гомосексуальних «сім’ях» становить 28% і 20% відповідно, тоді як серед дітей, що вихувувалися у повних або неповних біологічних сім’ях цей показник становить 8% і 13% відповідно.

Сексуальне насильство

Одним з найбільш несподіваних відкриттів дослідження виявилося те, що 23% дітей, які виросли в лесбійських «сім’ях», зізналися, що піддавалися сексуальним домаганням з боку батьків або інших дорослих, тоді як у дітей з повних природних сімей ця цифра становить лише 2%. Для гомосексуальних “сімей” цей показник становить 6%, а в неповних сім’ях – 10%. 

Ще одна тривожна цифра: 31% вихованців лесбійських пар і 25% вихованих гомосексуалістами респондентів зізналися, що були випадки, коли їх примушували вступати в статеві відносини проти їхньої волі. З числа вихованих біологічними батьками про подібне заявили 8%.

Подружні зради

40% дітей в лесбійських «сім’ях» і 25% в гомосексуальних зізналися, що зраджували своїм дружинам або партнерам. Серед вихідців з повних звичайних сімей ця цифра становить 13%. 

Психологічні проблеми

І з числа вихованих в лесбійських або гомосексуальних «сім’ях» 19% респондентів заявили, що проходять або нещодавно проходили психотерапевтичне лікування. У однолітків зі звичайних повних сімей ця цифра становить 8%.

Сексуальна орієнтація

Цікаво відзначити, що з вихованих лесбійками і гомосексуалістами лише 61% і 71% відповідно вважають свою статеву орієнтацію «однозначно гетеросексуальної». У дітей з повних звичайних сімей таких виявилося 90%.

Як гендеристи проводять свої дослідження

Доктор Регнерус піддає серйозній критиці більшість досліджень «борців за права» одностатевих пар. Наприклад, пише він, висновки одного з мета-досліджень, автори якого стверджували, що одностатеві батьки позитивно впливають на дітей, були зроблені на підставі опитувань серед невеликих груп респондентів, «чиї нібито документально підтверджені свідоцтва про успіхи їхніх дітей в точності відповідають політичній і законодавчій кон’юнктурі навколо прав і законодавчого статусу одностатевих союзів».

Як стверджує вчений, навмисна нерепрезентативність вибірки є в таких дослідженнях чи не звичайною справою. Дослідники самі відбирають респондентів, діючи безпосередньо або за методом «снігової кулі», коли учасник опитування сам приводить нових учасників з числа своїх друзів і знайомих.

На противагу цим дослідженням доктор Регнерус спирався на дані Нового дослідження сімейних структур, проекту зі збору статистики шляхом опитування великої кількості випадково відібраних молодих людей по всій Америці. Він проаналізував відповіді 3000 респондентів, з яких 175 повідомили про себе, що виросли в лесбійських, а 73 – в гомосексуальних «сім’ях», і порівняв їх з відповідями однолітків з гетеросексуальних сімей. Своїм завданням доктор Регнерус поставив визначити за чотирма десяткам показників ступінь їхнього благополуччя в емоційній та соціальній сферах і в сімейних відносинах.

Сам дослідник звертає увагу на те, що його робота – одна з небагатьох, в яких враховуються свідчення самих дорослих дітей, які виросли в подібних «сім’ях», а не їхніх одностатевих батьків.

Критики стверджують, що мова в даному випадку йде про людей, чиє дитинство припало на часи, коли суспільство відкидало людей з нетрадиційною статевою орієнтацією, що могло негативно позначитися на становищі одностатевих пар. «Очевидно, що сім’я є сильнішою і стабільнішою, коли їй нічого не загрожує, – заявляє в своєму інтерв’ю ABC News активістка ЛГБТ-руху, виконавчий директор Ради з рівноправності в сім’ях Дженніфер Кріслер. – Це означає, що ми повинні сприяти прийняттю законів, що спрощують життя гомосексуальних і лесбійських сіме ».

Однак захисник  прав традиційної сім’ї Патрік Фейган в інтерв’ю Life Site News назвав твердження пані Кріслер необгрунтованою доказами теорією. «Якщо вам не до вподоби результати дослідження доктора Регнеруса, більше вже нічого не залишається. Жодне інше дослідження до цього рівня не дотягує, – сказав він. – По суті, воно підірвало авторитет всіх попередніх опитувань, тому що в масштабах всієї країни в порівнянні з ним всі вони виявляються просто не репрезентативними».

Патрік Фейган, який очолює Інститут сім’ї та релігії при громадському аналітичному центрі «Family Research Council», назвав роботу доктора Регнеруса новим «золотим стандартом» спостережень за вихідцями з одностатевих сімей.

Regnerus M. How different are the adult children of parents who have same-sex relationships? Findings from the New Family Structures // Social Science Research Volume 41, Issue 4 – July 2012 – P. 752-770

Семейная политика