Енцикліка EVANGELIUM VITAE Св. Івана Павла ІІ (1995)

EVANGELIUM VITAE 

ЕНЦИКЛІКА

ПРО ВАРТІСТЬ І НЕДОТОРКАНІСТЬ ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ

ВСТУП

1. ЄВАНГЕЛІЯ  ЖИТТЯ містить в самому серці послання Ісуса Христа. Церква щоденно приймає її з Любов’ю, аби віддано й відважно проповідувати як добру новину людям усіх епох і культур.

 Світанком спасіння стало народження Дитяти, звіщене як радісна новина: «Бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: Сьогодні  народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь» (Лк. 2,10-11). Джерелом цієї «великої радості» є, ясна річ, прихід Спасителя, але Боже Народження виявляє також і глибокий сенс будь-якого людського народження і свідчить про те, що месіянська радість є підставою і виповненням радості, яку приносить, приходячи у світ, кожна дитина (пор. Йо. 16,21).

  Коли Ісус пояснював сутність своєї відкупної місії, Він сказав: «Я прийшов, щоб мали життя – щоб достоту мали» (Йо. 10,10). Справді, йдеться про таке життя, «нове» і «вічне», яке полягає в єдності з Отцем, - в єдності, що до неї кожна людина є беззастережно покликаною в Синові силою Духа Святителя. Але власне в світлі такого «життя» й  набувають абсолютного значення всі аспекти і моменти людського існування.

НЕЗРІВНЯННА ВАРТІСТЬ ЛЮДСЬКОЇ ОСОБИ

2. Покликання людини – життя такої повноти, яка значно перевищує виміри її земного буття, оскільки передбачає участь у житті самого Бога.

  На високість цього надприродного покликання вказує велич та надзвичайна вартість людського життя і в його земній одміні. Життя в часі є головною умовою, першим кроком і неодмінним складником суцільного та неподільного процесу людського існування. Цей процес несподівано і беззастережно опромінений обітницею і відновлений даром Божого життя, яке виповнюється у вічності (пор. 1 Йо. 3,1-2). Водночас це надприродне покликання відтіняє відносність земного життя чоловіка і жінки. Однак людський вік не є дійсністю «останньою», «але передостанньою»; є отже святою дійсністю, яку довірено нам, аби берегли з почуттям відповідальності й удосконалювали в своїй любові та жертвенній відданості Богу і ближнім.

  Церква свідома того, що Євангелія життя, передана їй Христом(1), пробуджує живий і серйозний відгук у серці кожної людини, як віруючої, так і невіруючої, оскільки перевищує її нескінченні чекання, разом із тим дивовижно гармонуючи з ними. Попри всілякі складності й непевності, людина, яка щиро відкрита правді та добру, може світлом розуму і таємничою силою благодаті розпізнати в природному, писаному в серці, законі (пор. Рм. 2,14-15) святість людського життя від початку аж до краю й переконатися, що кожна людська істота має право сподіватися особливої поваги до свого основного блага. На визнанні цього права ґрунтується співжиття людей та існування політичної спільноти.

  Захищати і обстоювати таке право повинні, насамперед, віруючі в Христа, свідомі прекрасної правди, що її нагадує ІІ Ватиканський Собор: «Син Божий своїм втіленням з’єднався з кожною людиною»(2). У цій спасительній події звістилась людству не тільки безмежна любов Бога, який «так полюбив світ, що Сина свого Єдинородного дав» (Йо. 3,16), але й непорівнянна вартість кожної людської особи.

Розмірковуючи над таємницею Відкуплення Церква завжди з подивом усвідомлює цю вартість(3). Вона відчувається покликаною проповідувати людям усіх часів «вість»: джерело непохитної надії та істинної радості для кожної історичної доби. Євангелія любові Бога до людини, Євангелія гідності особи, Євангелія життя складають єдину і неподільну Євангелію.

Ось тому людина – жива людина – є першою головною дорогою Церкви(4).

НОВІ ЗАГРОЗИ ЛЮДСЬКОМУ ЖИТТЮ

Більше: https://katekhytyka-6.blogspot.com/2018/01/evangelium-vitae-1995.html