Отець В’ячеслав Гриневич: Карітас SAC, виконавчий директор «Карітас-Спес Україна». – обличчя Божого милосердя для людей

Карітас є соціальним крилом Церкви, яке служить людям, і також є свідченням Божого милосердя для людей, які опинилися в складних життєвих обставинах. На сьогодні Карітас є найбільшою благодійною організацію в Україні. Тут діє «Карітас-Спес Україна» Римо-Католицької Церкви та «Карітас України» Греко-Католицької Церкви. На цьому в інтерв’ю для Радіо Ватикану – Vatican News наголосив отець В’ячеслав Гриневич, SAC, виконавчий директор «Карітас-Спес Україна».

Повномасштабна війна триває вже понад п’ятнадцять місяців, і кількість людей, які постраждали від неї, постійно збільшується. Отець В’ячеслав зазначив, що на даному етапі програми організації «Карітас-Спес Україна» стосуються реагування на надзвичайні події: надання продуктових наборів, допомоги для відбудови житла, надання грошової допомоги, прийняття внутрішньо переміщених осіб, які потребують прихистку. «Тепер ми також розробляємо програму психофізичної реабілітації, – додав він. – Ми організовуємо відпочинок за кордоном для дітей, яких війна торкнулася безпосередньо чи через окупацію, чи через втрату батьків під час війни, щоб вони могли трошки відпочити від сирен, відпочити від інформації про війну і дати можливість також батькам за той час вирішити якісь свої справи».

Планування діяльності

Карітас, за словами нашого співрозмовника, – це велика міжнародна родина, члени якої пережили різні надзвичайні ситуації, ситуації війни або якихось катаклізмів, і тому тепер вони розуміють українців і долучаються до допомоги, «і це, з одного боку, дає можливість відчувати, що ти не сам, а з іншого, планувати довгостроково». Хоча, як підкреслив він, критичні ситуації, такі як бомбардування чи деокупація, часто змушують їх швидко переглядати заплановані дії.

Пояснюючи, яким чином, зазвичай, здійснюється планування діяльності «Карітас-Спес Україна», отець В’ячеслав зазначив, що це відбувається у співпраці із закордонними партнерами, які фінансують певні проекти, як наприклад, у випадку з «Карітас Польщі», з якими вони мають спільний проект «Родина родині». Часто «Карітас-Спес» спершу визначає конкретну потребу, а потім звертається до міжнародних партнерів, які мають досвід у відповідних сферах, наприклад, у сфері відбудови, чи опіки над літніми людьми.

Священик підкреслив, що, навіть якщо окремий осередок не має програми, яка б передбачала певний вид допомоги, якого людина потребує, вони намагаються допомогти кожному, хто до них звертається. «Ми не можемо допустити, щоб людина, яка приходить в один із наших осередків, пішла без нічого», – сказав він, додаючи, що поки немає відповідної програми, то вони надають тимчасову допомогу, хоча інколи це складно, бо вони повинні звітувати перед партнерами, які надали кошти на конкретні цілі.

На етапі розробки програм, як пояснив виконавчий директор організації «Карітас-Спес Україна», вони користуються офіційними статистиками, а також ґрунтуються на попередньому досвіді певного проекту. Наприклад, знаючи кількість продуктових наборів, які були надані, вони знають, що не можуть запланувати роздати в три рази більше, тому що не вистачить людського ресурсу.

Будувати мир в серцях людей і в сім’ях

Отець Гриневич зазначив, що один із проектів, над якими вони прагнуть працювати у найближчому майбутньому, – це миробудування. «І це не лише стосується ставлення до росіян, – пояснив він, – тому що про це трохи завчасно говорити, бо маємо дочекатися моменту справедливості

. Натомість, йдеться, наприклад, про стосунки у сім’ї, у якій чоловік на війні, а дружина за кордоном. І тут також потрібно плекати мир, щоб родина возз'єдналася, тому що чоловік, який повертається, часто з посттравматичним синдромом, потребує підтримки дружини. З іншого боку, чоловік мусить якось віднайти себе в родині, яка була розділена через війну. І це складні процеси, і ми хочемо допомогти людям у цьому».

Розділені сім’ї, як підкреслив наш співрозмовник, – це один із численних негативних наслідків – економічних, психологічних і духовних – які спричиняє війна як в Україні, так і за її межами. «Місія Карітасу – гоїти рани і шрами, які від них залишаються, – наголошує він, – але це не на одне покоління. На жаль, ми вже травмовані цим, ми маємо вже якийсь власний досвід, але ми покликані до того, щоб не здаватися, продовжувати служіння».

Відповідальність працівників

Від початку повномасштабного вторгнення кількість проектів, які здійснює «Карітас-Спес Україна», значно зросла, відповідно зросла також і кількість працівників. До персоналу Карітасу входять працівники, які отримують зарплату, і волонтери. «Збудувати всю діяльність організації лише на волонтерах дуже складно, – зауважив отець В’ячеслав. – Тому що, якщо ми отримуємо кошти від серйозних організацій Заходу, то відповідно мусимо звітувати і дотримуватися всіх норм, показників певного проекту.

Наприклад, якщо зазначено, що десять тисяч людей отримує певну допомогу, то має бути десять: не більше, не менше. І хтось це повинен контролювати і, що основне, має нести за це відповідальність». До певних видів діяльності залучають також волонтерів, яким також надають можливість проходити формацію.

Від початку повномасштабного вторгнення, за словами отця Гриневича, організація «Карітас-Спес Україна» надала більше 3,5 мільйонів соціальних послуг. Отже, обсяг наданої допомоги зріс, і зросла також відповідальність. «Наприклад, якщо хтось з наших волонтерів чи працівників когось погано потрактує, чи образить когось, то у нас є система зворотного зв'язку, де можна поскаржитися, і відповідно, ми маємо також спеціальний механізм, за яким реагуємо, тому що це відповідальність. Ми маємо бути відповідальними, тому що ми свідчимо, ми несемо Церкву, і ми маємо бути впевненими, що всі люди отримали добре ставлення» – наголосив він.

Допомагати людині стати вільною

Наш співрозмовник зауважив, що специфіка Карітасу полягає в тому, аби не лише надавати допомогу, але й також допомагати людині знайти вихід з кризових ситуацій. «Наприклад, є внутрішньо переміщені особи, які виїхали з територій, на які зараз не можуть повернутися, – розповідає він. – З одного боку, ми готові надавати їм прихисток стільки, скільки потрібно, але з іншого боку, ми не хочемо привчити людину до того, що хтось оплачує їй щоденне життя. Тому ми впроваджуємо програми освіти.

Тепер хочемо започаткувати програму, яка дозволить робити зустрічі з місцевим бізнесом. Вони також будуть пропонувати якісь програми, щоб можна було працевлаштувати людину. Після цього, на певний період часу зможемо, наприклад, покрити витрати на оренду помешкання, і пізніше з часом людина стане автономною, тобто вільною від підтримки. Тому що підтримка, на жаль, може узалежнювати, а ми хочемо людей, які вільні від залежностей, які в стані знайти своє місце в новому суспільстві, в новому середовищі, і ми готові бути з людиною до моменту, коли вона стане на ноги. А пізніше, якщо вона ще й буде нашим волонтерам, то це буде справжній успіх».

Хресна Дорога, після якої буде воскресіння

Відповідаючи на запитання про те, як він дає собі раду із збільшенням обсягу праці та відповідальності, отець В’ячеслав зазначив, що в цьому йому допомагає велика посвята працівників «Карітас-Спес Україна». «Це навіть не праця, це – служіння, бо двадцять чотири години на добу вони готові бути поряд і нести співвідповідальність, – наголосив він. – Спілкуючись із колегами, прийшов такий висновок, що для нас це справжня Хресна дорога, яка триває вже майже півтора року, від початку повномасштабного вторгнення. І кожен день – це падіння, вставання… інколи хочеться під тягарем цього хреста просто впасти і не вставати, щоб не видно було, щоб просто сховатися, тому що дійсно відчувається втома. І це не лише у мене, це у всіх видно.

Але пізніше усвідомлюєш, що маєш свій фронт – фронт захисту, фронт соціальної відповідальності – і розумієш, що без тебе якась кількість людей не отримає допомогу, що для якоїсь кількість людей Господь не зможе діяти, тому що ми є знаряддям Господа Бога. Пізніше встаєш і знову йдеш, і на тій дорозі зустрічаєш Вероніку, яка витирає обличчя, зустрічаєш Симона Киринейського, який допомагає нести хрест. І так вже півтора роки ми тягнемо цей хрест разом. А що далі буде? А далі, сподіваємося, буде момент воскресіння. Власне, це те, що дає Церква – надія.

Тішить те, що насправді є багато людей, які підтримують і допомагають. І коли бачиш очі дітей, які, наприклад, повертаються з відпочинкових таборів з-за кордону, очі людей, яким було надано допомогу, або доводиться чути слова простої людської вдячності, то це справді підбадьорює, підносить для того, щоб продовжувати служіння».

Світлана Духович – Ватикан

https://www.vaticannews.va/uk/church/news/2023-05/o-vyacheslav-grynevych-karitas-oblychchya-bozhogo-myloserdya.html