Загалом щодо трудових мігрантів, не лише українців, фахівці кажуть: успішна інтеграція у інше суспільство – дуже складна річ, яку недооцінюють ті, хто розраховує перебувати за кордоном довший час. Стати повністю своїм в іншому середовищі фактично неможливо. Іноземцю для інтеграції, за будь-яких обставин, потрібно років п’ять-шість – щоб розуміти країну перебування, її культуру та людей. Реінтеграція – повернення додому після тривалого перебування за кордоном, може відбуватися так само непросто, як і звикання до чужини. За будь-яких обставин, людина, яка вирішує їхати за кордон не як турист, повинна розуміти – легкої адаптації не буває. Як у випадку студентів, так і трудових мігрантів, особливо тих, які згоджуються на нелегальну працю.
«Так, є різні причини і обставини прийняття рішення поїхати на працю за кордон – це дуже індивідуально: межа терпіння – матеріальної скрути чи потреби самореалізації, у кожного своя, – каже Ольга Кітура. – Питання не в тому, що ви вирішили поїхати, а у тому, для чого вам це насправді, що ви робитимете з цим далі? Тому що за цим рішенням стоїть відповідальність і за своє життя, яке не знати як складеться, і за стосунки з сім’єю, яка залишається вдома, – дружину чи чоловіка, дітей, батьків…»
Що може зберегти і втримати сім’ю, у якій хтось їде на заробітки? Психолог каже: якщо прийнято рішення, що потрібні гроші, які вдома заробити складно чи неможливо, то це – спільне рішення і завдання для всієї сім’ї. І у його вирішенні беруть участь обоє: хтось (чоловік чи жінка) – на роботі за кордоном, а хтось – вдома, зберігаючи сім’ю. Має бути і залишатися те, що об’єднує – спільна мета, стосунки, постійний зв’язок, спільна молитва, якщо родина мала таку традицію і досвід. Тоді розлука сприймається як певний період тимчасових труднощів, які потрібно подолати, і знову бути разом. «Важливо розуміти цю спільну мету. Якщо ми її бачимо, якщо прийняте рішення є спільним, можна подолати будь-які труднощі, тому що розуміємо, для чого все це…»
Інший аспект трудової міграції – діти тих, хто поїхав на заробітки і залишився там надовго чи й назавжди. Це – так зване соціальне сирітство, яке вже розглядають як окреме явище і проблему: діти, які звикли до матеріального достатку, але які не мали поряд мами/тата чи й обох батьків у період свого зростання і дорослішання.
Ольга розповідає: на сьогодні на психотерапію ходять діти, батьки яких були у першій хвилі заробітчан, на початку 90-х. Тоді ці діти були зовсім малими. «Можу сказати, що не було жодної людини, яка б розповідала про цей період свого життя спокійно… Біда стається, коли діти з батьками не бачаться по 5-10 років. Відбувається відвикання одне від одного – за цей час і батьки, й діти стають іншими людьми, треба знайомитися знову… І як би важко не було, не треба цього боятися, адже ви – рідні люди, рідна кров…»
Тому тим, хто збирається їхати на роботу за кордон чи поїхав недавно, найперша порада: не втрачати стосунків зі своєю родиною і, особливо, з дитиною. «Не бійтеся цього, тому що дитина вас чекає, ви їй потрібні, – каже психолог. – Навіть якщо трохи часу і можливостей втрачено – батьки все одно опора, і матеріальний аспект у цьому – не найголовніший. Розповідайте дітям про себе, про свої відчуття, про свій сум, не бійтеся визнати, що вам важко. Ця правда і щирість вас з’єднає, не дасть віддалитися, не бійтеся бути щирими…»
«Надзвичайно важливо – підтримувати у дитини почуття, що вона має маму і тата, незалежно, поруч вони фізично, чи за океаном, – продовжує Ольга. – Сучасні комунікації дають більші, ніж раніше, можливості підтримувати цей контакт: батьки можуть хоча б у такий спосіб морально і духовно супроводжувати дитину, бути присутніми в її житті, бути близькими. Важливо, щоб дитина розуміла – її не покинули, щоб вона знала, що це тимчасово…»
Ще один непростий аспект у питанні трудової міграції – повертання додому. Психологи кажуть про певне роздвоєння людини, яка довгий час жила на чужині і повернулася: виникає світоглядне питання – де я насправді вдома, кому і де я потрібен (потрібна) більше? Так, інколи людина повертається іншою – у сім’ю й країну, які також стали іншими. Тому й кажуть про реадаптацію, яка буває не менш складною, ніж інтеграція в чуже середовище. Що робити у випадку, якщо сім’я стала чужою?
«Треба сідати і говорити про те, хто чого хоче, можливість зрозуміти і домовитися завжди залишається, якщо є взаємне бажання, – каже психолог. – Тут найважливіше – бути щирим, і з собою, і зі своїми близькими. Якщо між вами стіна – всі знають, що вона є, але не говорять про це – ви не зможете відбудувати справжні стосунки знову, повернути їх. Це, власне, та ситуація, коли потрібно відкинути умовності і думати, як жити далі…»
Повністю стрім програми можна подивитися тут:http://reradio.com.ua/news/10057
, – психолог Ольга Кітура