Україна: Дім милосердя і гідної старості

Будинок Милосердя в с. Олександрівка належить Релігійній Місії «Карітас-Спес» Римсько-Католицької Церкви в Україні, та діє з 1999 року. Це перший з 4 будинків Місії. Зараз в домі проживають 13 стареньких людей, з них 6 лежачих. Історія кожного варта окремої статті. За мешканцями Дому доглядають сестри монахині, працюють повари, доглядальниці, медсестра та допомагають волонтери.
...

«Запах французьких парфумів і шовкова хустинка» Ще з коридору відчуваю шипрові ноти амбри і сандалового дерева, цей запах доноситься від кімнати пані Галини. Їй 96, але жінка завжди залишається жінкою, скільки б років вона не мала.

На стінах її кімнати галерея фамільних картин, написаних її чоловіком. На тумбі маленький домашній вівтар, де поруч зі статуеткою Богородиці і хрестом, фарфорова квітчаста шкатулка і флакончик парфумів, яких лишилось на дні.

На столі – родинні фото в рамках і дві чашки з сервізів, ніби їх господарка завжди чекає гостей. В кімнаті приємний аромат все тієї ж амбри. Пані Галина відволікається від увімкненого телевізора, де йде програма про мандри.

«Я люблю, коли зі мною хтось говорить, – каже пані Галина. – Зазвичай вмикаю цю програму і мандрую з ними (сміється). Мій чоловік був військовим, то ми все життя переїжджали, наїздилися по світу. Він всю війну пройшов з першого дня (має на увазі ІІ Світову війну, ред.), а після війни отримав призначення і ми з ним проїхали від Далекого Сходу до Естонії. Ось це, – показує на одну з картин над ліжком, – пейзажі, написані на Уралі, а це – Естонія, ми жили там багато років, а це – Литва, знаменитий замок Тракай, резиденція литовських князів. Мій чоловік ніде не вчився на художника. Писати картини почав тільки в 40 років. До цього ніколи не малював. Одного разу сину допомагав по школі з малюванням і відтоді з пензлями не розлучався. В нього мама трохи писала, от він, видно, від неї перейняв цей талант. В цих картинах наше життя. Ми колись багато подорожували. Він у відпустку завжди брав з собою етюдник і з натури малював. Колись в нас було 55 картин, з собою я взяла тільки декілька, які мені особливо дорогі, – показує свою галерею господиня кімнати.

Пані Галина – красива жінка в поважному віці, яка пережила цілу епоху. В кімнаті Дому Милосердя, де вона мешкає вже 6 років, тільки крихти її попереднього життя. Розпитую про фото на столі, про приємний аромат в кімнаті, про книги на тумбі і краєвиди за вікном.

Родом вона з Одеси, з інтелігентної родини, тато працював на телеграфі. Пані Галина дістала сімейні фото, датовані ще 1891 роком. На них три покоління неймовірно красивих людей. В цих фото ціла епоха, крізь призму однієї родини. «А ось» – , каже, «моє фото, це зовсім недавно було, в 45 році» – посміхнулась і додала, – «75 років тому». Чоловік пані Галини вже помер, зараз в Україні з рідні нікого нема.

«Чи можу я вас пригостити кавою? Я каву п’ю по кілька разів на день, медсестра мені дозволяє. В нас так в родині було прийнято, хоча після війни кави ніде дістати не можна було, ячмінну пили». От і красиві горнятка, які стояли на столі, дочекалися своїх гостей. Вона якось метушливо заклопоталась біля столу, від допомоги відмовилась, бо я з сестрою Анною, директоркою РМ «Карітас Олександрівка» і керівницею Дому Милосердя, були для неї в статусі гостей. Їй було дуже важливо самій накрити стіл для її відвідувачів.

«Чашки чисті, миті, я ними користуюсь ввесь час, тому і не ховаю. А це моя фамільна цукорниця з дому, – ставить на стіл поруч з сімейними фото. – Мій чоловік теж з Одеси. Нас батьки познайомили і ми з ним прожили разом ціле життя. Ось 2 червня буде річниця нашого весілля. Я мало де працювала. Останні роки – в архіві філармонії на Кавказі. Маса фото: Федір Шаляпін, Рахманінов. Я збирала матеріали для книги про історію філармонії, ніколи не розлучаюсь з ними. Все проминає, міняється, залишається тільки пам’ять, моя люба, – каже мені і показує рукою на полицю з книгами. Колись багато було альбомів, але зараз в мене лишились тільки фото мами, тата, бабці Ганорці, дітей і внуків.
Я багато своїх речей дарую, люблю це робити. Хочу ось вам подарувати на згадку про себе свою хустинку», — пані Галина знімає з шиї шовковий шалик і дарує мені. На ньому запах її парфумів з сандалом і амброю.

«Я завжди знала, що буду тут» «Я завжди знала, що буду в будинку для пристарілих, але не знала, що потраплю так рано», – розповідає пані Олена. Їй 81 рік, з них більше 10 років вона в Домі Милосердя. Чоловік помер рано, дітей нема. Ні братів, ні сестер – нікого. До будинку Милосердя вона потрапила після того, як згоріла її хата і все, що в ній. Виходимо з пані Оленою надвір, вона сідає на візочок і ми відправляємось в годинну подорож зеленими алеями. «Який чудовий світ створив Господь. В нас тут і річка Случ, і ліс, і територія така гарна. Коли могла ходити, все це пішки обходила.

 Я раніше під Фастовом жила, все життя працювала. Полуницю вирощувала, продавала. А зараз баба розлінувалась, – каже про себе, бідкаючись, – город мій дома гуляє, і я гуляю», — додає пані Олена. Показує доріжки, по яких її щонеділі возять до храму на Месу та місця, які любить. Показує білку, лелеку, квіти. Пані Олена виросла в селі, для неї природа як рідна. Каже, що виходить навіть в негоду, хоч на трішки, бо, дивлячись на цю красу, відчуває себе живою.

 Будинок Милосердя в с. Олександрівка належить Релігійній Місії «Карітас-Спес» Римсько-Католицької Церкви в Україні, та діє з 1999 року. Це перший з 4 будинків Місії. Зараз в домі проживають 13 стареньких людей, з них 6 лежачих. Історія кожного варта окремої статті. За мешканцями Дому доглядають сестри монахині, працюють повари, доглядальниці, медсестра та допомагають волонтери.

Більше:
Джерело: CREDO: https://credo.pro/2020/05/265475