Ґабріела Кубі: Коронавірус кличе до навернення

Нечуване присвоювання собі права самому визначати початок і кінець життя, бажання вибирати свою стать, вбивати небажану дитину або «продукувати» бажану, схрещувати людину з твариною або машиною, – все це у світлі скрути виявляться як злочини. Ми не володарі життя і смерті. Та ми навіть не володарі над маленьким вірусом!

Палиця під іменем коронавірус була встромлена в колесо світової гіперактивності, яке перебувало в шаленому русі, паралізуючи громадське життя: транспортний рух, економіку, спорт, школи, університети, дитячі виховні заклади, громадські заходи, і навіть богослужіння тепер заборонені державою. Кордони «відкритого суспільства» закривають, і в країні за країною населення відправляють під домашній арешт.

Нечуване втручання уряду в життя громадян приймають без спротиву, і більше того – чим суворіші заходи, тим відповідальнішою видається поведінка уряду. У Шанхаї громадське життя функціонує тільки з штрих-кодом, який кожен громадянин мусить носити на зап’ясті. Його в будь-який час можуть просканувати, отримуючи інструкції, як і де йому можна пересуватись – чи то на роботу, чи на карантин. У Німеччині компанія Телеком зараз надає у розпорядження Інституту імені Роберта Коха дані про пересування користувачів мобільних телефонів.

Ми досі робимо все що нам кажуть – залишаємось вдома, миємо руки після кожного контакту з потенційним, невидимим ворогом та спілкуємось нині майже виключно віртуально, а отже, без присутності тіла, безтілесно. А це шлях, на якому ми вже й без того перебували.

Скільки часу триватиме ця примусова перерва? Цього ніхто не знає. Та ніхто навіть не знає, чи імунна система, один раз витримавши атаку вірусу, стане стійкою до нього. Найближча мета – це запобігти колапсу системи охорони здоров’я, при цьому змирившись з імовірним колапсом глобалізованої економіки.

Напружена і тривожна настороженість зависла в непорушному повітрі. Кожен відчуває – глобальний дім збудований на піску. Чи встоїться він, коли надійде буря? Глобальні економічні мережі не дозволяють ніякої зупинки: зупинка означає банкрутство, банкрутство означає втрату робочого місця, втрату квартири, нестачу життєво необхідних речей. Уряди країн зараз вичакловують мільярди з капелюха, щоб запобігти банкрутству, або ж лише відкласти на пізніше? Чи зуміє Урсула фон дер Ляєн (президент Європейської Комісії. – пер.) залучити ще 1000 мільярдів для «Європейської зеленої угоди» в ЄС?

Глобальне потепління, зненацька, вже нікого більше не цікавить. Один чиновник ЄС 18 березня в огляді подій дня сказав таке: глобальне потепління вже не предмет обговорення. Зараз йдеться лише про «економічну реконструкцію». Чи зможуть і захочуть країни ЄС, зокрема Німеччина, й надалі приймати мільйони мігрантів, коли їх власне існування перебуває під загрозою? Тоді навіть для зелених і лівих своя сорочка може бути ближчою до тіла.

Увесь світ перебуває в такому стані як той, хто щойно отримав діагноз раку. Карти розмішані заново. Одна із цих карт – чорна, а на ній глузливо посміхається смерть з косою. Все перебуває в невідомості. Так, ми знали, що коли-небудь, в якийсь там час мусимо померти, а найкраще тоді, коли ми самі вирішимо, що вже настав час відходу… Федеральний конституційний суд в Попільну середу 2020 року усунув всі юридичні бар’єри для нового бізнес-напряму «допомоги для самовбивства». Але ж як це – мусити померти, коли ми це не вирішили?! Для більшості людей, які дивляться в порожнє небо – це ніби погляд в безодню.

Що робить людина, якій поставили діагноз раку? Маючи медичну страховку на випадок хвороби, вона перш за все отримає час. Геть стрес на роботі! Напрошуються глибші питання: як я жив? А як же справи з відносинами, в яких мала б бути присутня любов, але любові в них немає – до мого ближнього, до Бога? А що, коли мені справді доведеться померти? Що буде після того?

Подібною спонукою до роздумів для всього світу нині є глобальна спроба урядів країн шляхом зупинки стримати тріумфальну ходу коронавірусу. На початок вона допоможе нам виграти час. Час, який під загрозою, адже наших заходів безпеки вистачить лише на трішки. Настав час відновлення для сім’ї.

Маленькі діти раптом опиняються там, де їм і належиться бути – зі своїми матерями; батьки також удома. У подружніх пар є час поговорити одне з одним, усі збираються разом за сімейним столом, а сніданок готують навіть для дітей. Одним махом, усе сімейне населення практикує домашнє навчання. Замість школи продовженого дня – сім’я продовженого дня. Ось так, раптом!

Та чи батьки взагалі ще знають, що їм робити вдома з дітьми, коли навіть зайти на дитячий майданчик заборонено? Протягом десяти років їх переконували у тому, що маленьким дітям потрібна освіта, а дати її можуть тільки кваліфіковані сторонні опікунки, а не батьки, у яких є прив’язаність любов’ю до своїх дітей. Напевно, в багатьох сім’ях дитсадок нині замінюють екраном. Але це також є величезним шансом зібратися разом в колі сім’ї.

Якщо ми зненацька отримуємо ту чорну карту, то мимовільно виникають питання, які виходять за рамки видимого. Прокидається совість. Питання про Бога, яке було приглушене добробутом, так легко ігнорувати вже не вдається. Виникає внутрішня спонука до впорядкування своїх відносин – включно і зокрема відносин з Богом. І не тільки як окремої особи, а й як суспільства в цілому.

Біблія розповідає нам про цикл, який завжди повторюється: заклик Божий, радісне «так» народу, розквіт громади, перемоги над ворогами, добробут, спокуса, відступництво, катастрофа, розпорошення і знову пророчий заклик, навернення, розквіт, перемоги, добробут, відступництво… Слід прочитати велику покаянну молитву Неємії (9:26-29)

Цей цикл повторюється від покоління до покоління, і від культури до культури. В цю історичну мить ми перебуваємо на стадії відступництва, і нині дивуємось, що на нас зненацька, цілком несподівано напав ворог. І цей ворог – вірус.

Коронавірус дає нам перерву для роздумів.

З погляду світової історії, новим у цій ситуації є те, що економіка – глобалізована, коронавірус – глобальний, так само як і перерва на роздуми. Тут немає аварійного виходу, і немає Нового світу, в який ми могли б вирушити. Проте є можливість відновити стосунки з Богом, щоб під Його проводом перетнути пустелю нинішньої кризи.

Настав час Церкви. Нам зараз потрібні Божі мужі, святі священники, ченці та миряни, які своїм життям подавали б нам приклад віри, надії і любові, та наставляли б нас у вживанні багатого скарбу духовних засобів, які є у нас, католиків: Святі Тайни Євхаристії та Сповіді, Єлеопомазання, Слово Боже, свячена вода і ладан, взивання до Матері Божої і святого Йосифа, молитва на вервиці, відправу хресної дороги, всю повноту обнадійливих молитов, зв’язок зі святими ангелами, ангелом-хоронителем, святими, мучениками і бідними душами (в Чистилищі. – пер.), вшанування мощей святих, які є в кожній церкві, свідчення святих, які вправлялися в подвижницьких чеснотах і, ледь не забула, – повноваження екзорцизму.

Однак Церква, через своє пристосовництво до духу часу та тяжкі гріхи священників і єпископів втратила свій авторитет і владу. Тільки через покаяння можна знову повернути ту владу. Уже десятиліттями нам проповідують «м’якеньке» Євангеліє, яке приваблює все менше віруючих із затишних надр добробуту. Настанови на гарячі теми цього часу, про план Божий для чоловіка і жінки, сексуальність, сім’ю, святість життя від зачаття до самої смерті – як кажуть, не за адресою.

Визнання  своїх провин у Святій Месі – скасовано. Тепер у нас є тільки милосердний Бог, а справедливого вже немає.

Невже ті з вас, хто доливає воду у вино Євангелія, не помічаєте, що Ваші слова втрачають відгук у серцях віруючих? Кого ж Господь має на увазі своїми вкрай різкими словами проти книжників і фарисеїв? (Мт. 23:1-39) Хіба «синодальний шлях» не є зайвим наче собаці п’ята нога? Скасуйте його! Визнайте, що це був хибний шлях, ця маніпулятивна організація відступництва від католицької віри.

Якщо «жіноче питання» (щодо жіночого священства. – пер.) є найважливішим викликом для єпископа, то йому нічого сказати людям, які перебувають в біді. Навернення – це вимога часу! Якби якийсь єпископ зізнався у тому, що в нього не було сміливості опиратися духові часу і разом з Ісусом прийняти страждання, яке тоді спіткало б його неминуче, то його б огорнули вдячністю і пошаною, і він став би лідером справжнього руху відновлення. Щоденно у великопосних читаннях Слова Божого ми отримуємо чітку настанову до навернення. Св. Гільдеґарда Бінґенська говорила про «силу каяття і навернення, яка оновлює світ».

Можливо, зараз навіть ЗМІ трохи притихнуть у своїй боротьбі проти християнства.

Напевно, «реформатори» Церкви, які замість навернення проповідують пристосування, гадали собі, що систематична ліквідація божественного порядку все далі й далі буде так продовжуватись: убивство ненароджених дітей у мільйонних кількостях, повстання проти ідентичності чоловіка і жінки, руйнування сім’ї, моральна розгнузданість сексуальності, епідемія порнографії, юридичне узаконення одностатевих «шлюбів», колективне нехтування дітьми і підлітками, «покращення» людини шляхом трансгуманізму. Опір Церкви у цих всіх питаннях був слабким, а віруючі не отримували від своїх пастирів ніякого спрямування, щоб могти протистояти потужним маніпуляціям масової свідомості. Церква, мовляв, мусить застрибнути в потяг духу часу, щоб не втратити людей, – таким був розрахунок. А те, що вівці тікають з неї юрбами, не змусило задуматись, адже каса все ще в порядку. Та ось коронавірус затримав потяг на невизначений час. Це – вступ, увертюра. Невже хтось думає, що ми після того (а коли буде це «після того»?) повернемось до наших справ як зазвичай?

Що це за «менетекель»* (знак-попередження про небезпеку. – пер.), що серце Церкви, Собор святого Петра, зараз закритий! Єпископи були першими, хто у випереджувальній покорі безальтернативно скасували богослужіння. Чому б не вжити розумних заходів безпеки, які б зменшували щільність відвідувачів богослужінь (так як це зробили єпископ Остер та польські єпископи), попросивши групи високого ризику утриматись від відвідування, а натомість, закликаючи людей віком до 60 років якраз зараз до прийняття Святих Тайн Сповіді та Євхаристії? Уявіть собі, якби в третю неділю Великого посту Папа Римський здійснював паломництво до семи церков Рима, йдучи його вулицями не наодинці, а в безконечно довгій черзі людей – в належній дистанції один до одного – так як колись це зробив святий Філіпо Нері. А тепер у Церкви вже немає вибору – 16 березня 2020 року німецький уряд заборонив «усі зібрання в церквах, мечетях, синагогах та інших релігійних громадах».

Хіба ми не повинні зараз благати небеса? Але ми ще не дійшли до цього, ми все ще не на колінах. Ми думаємо, що ще втримаємо все під контролем, якщо будемо уникати будь-якого контакту з людьми. А про що ж нам благати? Щоби зник коронавірус і все залишилось по-старому? Хіба не значно необхідніше взивати про навернення, щоб нам відкрилися очі і ми усвідомили та визнали, де ми – як особа і як суспільство – повстали проти Бога і Його творіння? Давайте не затримуватися над питанням, чи коронавірус є карою Божою. Якщо Бог існує, і цей Бог любить своє творіння, то Він не може допускати на тривалий час, щоб ми нехтували Десятьма Заповідями та знищували саму людину. Він дав нам Десять Заповідей, щоб ми обирали життя, а не смерть (Втор. 30,19).

Коронавірус спалахнув у час посту. В апостольських читаннях і Євангеліях ми кожного дня заново чуємо заклики до навернення. Бог попереджує про наслідки, якщо заклик до навернення не буде почутий. Чи чуємо ми заклик? Навернення означає, що людина повинна зійти з трону Божого, на який вона сіла; що вона знову повинна усвідомити себе як творіння і молитися до свого Творця, і що повинна шукати волю Божу.

Нечуване присвоювання собі права самому визначати початок і кінець життя, бажання вибирати свою стать, вбивати небажану дитину або «продукувати» бажану, схрещувати людину з твариною або машиною, – все це у світлі скрути виявляться як злочини. Ми не володарі життя і смерті. Та ми навіть не володарі над маленьким вірусом!

Уявіть собі, якби політики, яким доводиться приймати надзвичайно важкі рішення, разом зійшлися б на молитву, аби випросити мудрості. Якими б облегшеними ми себе тоді відчули – ми всі, котрі почувають себе безсилими. Звичайно, бушування вірусу можна стримати шляхом радикальних заходів ізоляції. Але може статись так, що лихо від глобального економічного краху може стати значно більшим, ніж можливий крах системи охорони здоров’я. Нам потрібен Святий Дух, аби в нашому такому обмеженому розумінні могти приймати правильні рішення. Людина, яка відпала від Бога і вважає себе автономною, втратила смирення. Нам знову необхідно навчитися його.

Уже зараз спалахують вогники надії і благословення. Ми відчуваємо, що всі сидимо в одному й тому ж човні. Тон спілкування став сердечнішим, ми всі втратили наше сповнене гордині «так, я можу». Священники ризикують своїм життям, підтримуючи хворих. У Бергамо за один тиждень померло шість священників. Лікарі та обслуговуючий медперсонал здійснюють героїчні вчинки.

Люди проявляють з балкону на балкон людську близькість одне до одного. Ми потрібні одне одному. Тисячі вогників віруючих пастирів, священників і мирян спалахують в Інтернеті. Ми, віруючі, що шукають приправленої сіллю поживи, можемо знайти їх. В день Святого Йосифа Папа Франциск закликає до молитви у всьому світі на вервиці зі Світлими таїнствами. У неділю ми почуємо звук дзвонів, але не зможемо прийняти їх запрошення. Ми віртуально з’єднуємося в молитві і Святій Літургії та приймаємо духовне Причастя.

Бог не покинув нас. Оскільки ми охрещені, Ісус Христос мешкає у нашому серці й хоче, щоб ми знайшли Його там, тому що там, «де збільшився гріх, там перевершила ласка» (Рим. 5:20).

Ґабріела Кубі

Переклад з німецької: Володимир Мельник

Стаття опублікована:

VATICAN magazin, № 4, квітень 2020 р.

First Things, «Corona Calls for Conversion», April 3, 2020 (https://www.firstthings.com/web-exclusives/2020/04/coronavirus-calls-for-conversion)

На інтернет-сторінці Ґ. Кубі (www.gabriele-kuby.de)

Джерело: http://catholicnews.org.ua/gabriela-kubi-koronavirus-kliche-do-navernennya-0