«Друга Джанна Беретта Молла»-28-річна мати віддала своє життя, щоб врятувати своє ненароджене дитя

18 липня 2018 року в Римі розпочався процес беатифікації К’яри Корбелла Петрільйо — дружини, матері, жінки великої віри, яка померла 2012 року. Прочитайте розмову з її чоловіком, Енріко, який вірно супроводжував К’яру до кінця. К’яра Корбелла Петрільйо народилася для неба 2012 р. у віці 28 років...Вона помирала, він стояв під хрестом. Тепер його дружина буде блаженною

У неї був рак язика. Вперше я почула про К’яру від одного знайомого з Мілана, Томмасо. «Якщо можеш, піди на похорон цієї дівчини, також від мого імені», — написав він. І додав до повідомлення коротке відео із свідченням К’яри та Енріко в одній із римських парафій. Ось як я дізналася про їхню історію. Після весілля у 2008 році К’яра відразу завагітніла, але вже перше ультразвукове дослідження показало у дитини аненцефалію.

Подружжя з радістю прийняло Марію Грацію Летицію (grazia італійською «благодать», а letizia — радість) і було біля неї, коли вона — лише за півгодини — відійшла на небеса. За кілька місяців Господь дав К’ярі та Енріко ще одну дитину. Однак вийшло так, що у Давиде Джованні не було ніг і він мав серйозні ушкодження, які унеможливлювали життя. І цього разу молода пара також із любов’ю прийняла дитину і супроводжувала її в народженні для неба. Третя вагітність розвивалася без проблем, дитина була здоровою. На жаль, на п’ятому місяці вагітності у К’яри діагностували пухлину язика.

Тоді подружжя вирішило захистити життя маленького Франческо, хоча для К’яри це означало початок лікування тільки після його народження. Я проглядала цю історію, коли почула в телефоні голос Енріко, якому хочу дуже подякувати. Його було непросто спіймати, але мені це вдалося — я сподіваюся, що йому це не далося взнаки, — і зараз, коли маленький Франческо спить, ми можемо нарешті трохи поговорити. Сільвія Луккетті: Енріко, найважливіше питання — про віру. Чи К’яра пережила якесь глибоке навернення? Енріко Петрільйо: Ні, К’яра ніколи не мала такого досвіду. Вона завжди була віруючою. Але я думаю, що в житті кожного настає такий момент, коли треба вирішити, куди йти. Тоді віра дозріває. І у неї саме так і було. К’яра ще маленькою дівчинкою ходила з мамою на зустрічі Віднови в Святому Дусі. Віра була для неї повітрям, вона сформувала її. Крім того, я теж був у Віднові, але в іншій спільноті. Чудовий і глибокий досвід Віднови навчив її простих і прямих стосунків із Богом. Її віра також розвивалася завдяки братам з Асизі, які нам багато допомагали у вирішальний момент заручин, а також завдяки зустрічі з о. Фабіо Розіні. — Чи був певний момент, коли ви прийняли хрест? — 

Ми з К’ярою дуже багато плакали, але, чесно кажучи, ніколи не пережили відмови від хреста. Господь дав нам благодать побачити прямий шлях із самого початку. Ми не мусили приймати жодних рішень, достатньо було прийняти Його волю. Це було важко, болісно, але ми знали, що Він був із нами. Християнином не стаєш ось так, просто. Віра — це спосіб життя. Щоб померти з відчуттям щастя, як К’яра, треба вирушити в дорогу. В цій дорозі Бог дає різний досвід, бо знає, що може попросити вас прийняти його. Він хоче твого добра. Він дає тобі хрест не для того, щоб ти впав під його тягарем, а для того, щоб ти відкрився на щось більше, щось незрозуміле. У нас ніколи не було жодних сумнівів у цьому. У нас були стосунки з Богом, тому ми знали: те, чого Він від нас очікує, добре для нас, бо так було завжди. Всі труднощі служили нашій новій зустрічі з Ним. —У словах гімну до Святого Духа ми просимо про святу смерть і вічну радість. 

К’яра молилася про таку смерть? — Звісно. Ми молилися про цю благодать, ми дуже любили цей гімн до Святого Духа. Свята смерть — момент істини. Перед лицем смерті, коли людина готується до цього останнього кроку, можна побачити, що в її серці. По тому, як помираєш, видно, чия ти дитина. Римський сотник був свідком багатьох смертей на хресті, але, дивлячись на Ісуса, він сказав: «Це справді був Син Божий». К’яра боялася багатьох речей, я не раз це бачив. Але смерті не боялася. Вона знала, що по той бік Господь чекає на неї, і була щаслива. — На підставі фільмів, фотографій і свідчень, я уявляла К’яру сильною, сміливою жінкою. Як ти її бачив? Якою була К’яра? Насамперед — красива. Вона привертала увагу незвичайною елегантністю. Вона була як принцеса. Я пам’ятаю, як колись познайомив її з матір’ю мого друга. «Де ти знайшов таку принцесу?» — запитала вона. І була в цьому не єдина. Крім того, К’яра була симпатичною, товариською, веселою, вона любила людей і всі добре почувалися поруч із нею. І вона зовсім не була сміливою.

Коли ходила до школи, то ніколи не погоджувалася бути волонтером. Така дрібниця, але це про щось говорить. Зрештою, вона сама часто про це згадувала. Вона не була пробивною жінкою, яка бере світ за барки. Ні, вона мала віру. Віра і сміливість — це дві різні речі. Протилежність страху — не сміливість, а віра. У вірі силу вам дає Хтось інший. Сміливість означає, що ви намагаєтеся впоратися самостійно. Вона була сильною силою Когось іншого. — Як вам вдалося бути разом у стражданні? — Ми йшли разом, але кожен у своїй ролі. К’яра готувалася до смерті, і Бог давав їй благодать, щоби вона була спроможна це зробити, а мені дав благодать стояти під хрестом.

Ми плакали, страждали, молилися разом і завжди знаходили втіху в Господі. Він був нашою силою! Ми завжди почувалися єдиним цілим завдяки благодаті Таїнства Шлюбу. Під час заручин було інакше, але завдяки шлюбу ми отримали благодать від Бога. Ми завжди знали, що смерть не має останнього слова. В центрі нашої віри — Ісус, який воскресає, отже і ми також воскреснемо. Ми завжди про це пам’ятали. — А як ти переживаєш все це сьогодні? — Сьогодні я люблю К’яру інакше, бо її тіла тут немає. Я знаю, що коли буду на небесах — сподіваюся, що я потраплю туди, — ми впізнаємо одне одного. Але люди часто мають дуже романтичне уявлення про вдівство.

Коли К’яра померала, то мені повторювали: «Не переймайся, вона буде з тобою, тобі не бракуватиме її». А правда в тому, що мені ніколи не переставало її бракувати. Але Господь утішає мене. Я молюся до К’яри і постійно думаю про неї. Наш син Франческо дуже схожий на неї. Але я не думаю про неї з ностальгією. Час лікує рани.

Крім того, якщо насправді любиш, то намагаєшся відпустити, тому я радію, що К’яра дедалі більше належить іншим і менше — мені.

Читайте також: Нова Джанна Беретта-Молла? Переклад CREDO за матеріалами: Сильвія Луккетті, Aleteia

Джерело: CREDO: http://credo.pro/2018/07/213992