Україна: Бориспіль. Ми молимося за всіх ненароджених дітей, просячи Бога про дар Народження

Молимося за цих батьків, щоби Бог дав їм відвагу народжувати, прийняти і любити це життя, яким Він їх обдарував. Також в цій молитві ми поминаємо тих, хто не має дітей, хто просить про це чудо – і не мають. І за них молимося – і чудо вже є!

 

Нещодавно колектив КМЦ пережив День зосередження у отців франсисканців у парафії Преображення Господнього в м. Бориспіль.

Вже по закінченню денної програми настоятель бориспільської парафії, Станіслав Нуцковський OFMconv запросив нас приєднатись до молитви Коронка до Божого Милосердя перед вікнами бориспільського пологового будинку. Оскільки журналісти КМЦ зацікавились ідеєю виникнення такої традиції - вийшло ціле інтерв′ю з шановним отцем-настоятелем.

- Отче, розкажіть, будь ласка, як виникла така ідея молитись Коронку до Божого Милосердя біля пологового будинку в Борисполі?

- Так, - підтвердив отець Станіслав, - це вже традиція, тому що вона триває вже багато років. Ідея молитися  Коронку до Божого

Милосердя в п’ятницю о 15 годині,  в День милосердя, на території нашої бориспольської лікарні зародилася з ініціативи парафіян, точніше однієї з парафіянок, як відгук на те, що відбувається в світі – збільшення кількості абортів: серед друзів, знайомих, також і в цій лікарні, бо це є пологовий будинок – тут люди народжують і, на жаль, не тільки  народжують. І ця парафіянка виступила з ініціативою: "А давайте щоп’ятниці будемо збиратися тут – щоби молитись Коронку!"

Це небагато часу займає, і інколи можна робити між покупками – це ж п’ятниця після обіду – більшість людей вже закінчує роботу, тобто, дуже зручний час. І можна завжди під’їхати.

Тут добре місце – поряд зупиняється маршрутка – місце ідеальне. Бог так гарно вибрав. Тобто було вибране місце на території лікарні – біля православної каплиці,  в якій служаться Літургії. І ми, або біля неє, або всередині неї, якщо вона відкрита,  і разом із віруючими, які там є, зазвичай, православними особами, молимося Коронку до Божого Милосердя – нашою католицькою, гарною молитвою, яка об’єднує.

- А в яких намірах постановили молитись?

- А намірення було дуже просте – ми молимося за всіх ненароджених дітей, просячи Бога про дар Народження. За дітей, народження яких, з різних причин, є під загрозою – це можуть бути біологічні причини або через волю людей. І особливо за тих дітей, які під загрозою через хибний вибір людей.

Молимося за цих батьків, щоби Бог дав їм відвагу народжувати, прийняти і любити це життя, яким Він їх обдарував. Також в цій молитві ми поминаємо тих, хто не має дітей, хто просить про це чудо – і не мають. І за них молимося – і чудо вже є!

- Дійсно? Серед Ваших парафіян?

- Так. Вчора я довідався, що одна з наших парафіянок завагітніла – після багатьох років чекання  Бог обдарував її життям. Є дитятко під серцем – є чудо. Отже є конкретні плоди цієї молитви серед парафіян.

Ми не спроможні оцінити чудеса, які відбуваються поза нашою парафією – це Бог оцінив – і ми хіба що в небі побачимо, які чудеса мають місце, що їх спричинила ця молитва.

Суть така – ми завжди збираємось у п’ятницю о 15.00 – всі, хто може у цей день і у цей час. Тобто ми, брати, як закінчуємо обідні молитви – відразу приїжджаємо туди, сестри з’їжджаються, парафіяни приходять. Іноді нас мало, іноді трохи більше. Колись молимося самі, колись із православними віруючими.

- Тобто чудо, про яке Ви казали, - це перше свідчення дії вашої молитви за дар Народження?

- Це перше, про яке я знаю, яке відбулося вже серед наших парафіян. Це взагалі інформація дуже таємна, поки що (тому імен не називатимемо), про це знає ще небагато осіб (о. Станіслав змовницьки підморгує). Але є дійсно свідчення, що завдяки тому, що ми молимося, голосно про це говоримо, люди перестають боятися народжувати дітей, приймати дітей.

Ми спостерігаємо це і серед наших парафіян: як протягом останніх років парафія омолодилася, як багато немовлят народилося. І я вірю, що це також завдяки цій нашій молитві, якою ми молимося, що люди відважилися це життя просто прийняти, відважились відкритись на життя, яким Бог їх обдаровує.

- Отче, чи приїжджають зараз на молитву з Києва, чи тільки мешканці Борисполя моляться?

-  Поки тільки з Борисполя. Я ще не чув, аби хтось підходив, розпитував. Може, тому що ми служимо в Борисполі, а це - специфічне місто. Тут, за моїми оцінками, не такий вже великий відсоток людей віруючих, в сенсі практикуючих, які вірять і живуть вірою. Люди десь там собі вірять в своєму серці, бо знають, що Бог є.

Може, хтось чув якісь молитви, може, дехто якусь молитву і знає, але так, щоби люди цікавились спеціально...

Мабуть, ще багато років має пройти – років праці, аби люди переконалися, що Бог є близько. І через цю молитву, яку ми молимося часто на вулиці, де ходять люди, я думаю, що це вже певне внесення Ісуса до цього середовища, до середовища цієї лікарні, де люди йдуть не тільки до пологового будинку, а йдуть до лікарні: хто лікуватись, хто відвідувати своїх хворих. А каплиця знаходиться біля головного входу. І це місце вже починає бути омомоленим. А у широкому розумінні – і уся велика територія лікарні.

Ми знаємо, що в Україні зараз діється в подібних установах, що взагалі уся справа медицини в Україні потребує омолення. І це наш маленький вклад  - але більшого, може, і не треба. Ісус говорив, що Царство Небесне подібне до маленького зернятка гірчиці. Може це маленьке – воно проросте – і буде чимось великим.

-  Отче Станіславе, від каплиці, де ви молитесь видно незвичне лікарняне вікно із написом «вікно життя». Що це? Яке його призначення?

-  Вікно життя, яке в нашій лікарні відкрили, - на жаль, воно вже не працює.. Його відкрили, для того, щоби, як хтось народжує дитину  - і не хоче прийняти і не хоче робити аборт – то просто там залишає. Таким чином, дають можливість дітям жити. Я не досвідчував, не перевіряв, чому воно не працює зараз – підозрюю, що воно просто не функціонувало.

Відкрили «Вікно життя», відчекали півроку  чи рік. і це приміщення, яке гарно відремонтували, можливо, почали використовувати для інших цілей лікарні.

-  А для вашої спільноти, яка молиться біля лікарні, це навіть символічно. Виходить, що ви молитесь просто на фоні «Вікна Життя»?

-    Це роддом, в якому наші парафіяни народжують  і в якому наші парафіяни народжуються: ті, яких ми знаємо, і ті, які ще до нас прийдуть.

Тобто вони ще народжуються, отже це місце – місце Народження Життя – дуже важливе місце. І дійсно, це добре, може, навіть і символічно, що тут є два місця життя: каплиця – дім Божий  і пологовий будинок. І вони є поруч. І є ми – які, ніби посередники між цією капличкою і пологовим будинком. І просто просимо Бога за цих людей, які там народжують, чи які проходять там обстеження, чи просто довідались, що щось діється – і до лікаря приходять. І тут виникає перша думка, що може треба позбутись вагітності…

А ми є тими, хто перешкоджає людям в поганих намірах щодо життя, яким Бог їх обдаровує.

-  На місці, де ви молитесь, зараз триває будівництво. Православну капличку розбудовуватимуть?

-  Так. Це будівництво дуже свіже – воно розпочалося місяць чи півтора тому – через те, що людей побільшало. І у зв’язку з тим, що це єдина капличка на території бориспільської лікарні. Тож отець, який там є настоятелем, вирішив її розбудувати – розширити, бо є така потреба – люди приходять.

Тож це теж показує, що люди в Борисполі навертаються. І шукають Бога. Адже це - лікарня. До лікарні ніхто без проблем не приходить. І інколи ці проблеми перевершують можливості. Так, часто медицина і спроможна подолати якусь хворобу, але це потребує неабияких коштів, а з цим у нас в Україні дуже  дуже гірко і дуже важко… і тоді що залишається? Залишається тільки Бог.

Може, тому в Україні маємо ситуацію, яку маємо.. Бог допускає, щоби сказати нам: «Люди добрі! Ходіть до Мене! Ходіть до Мене – а я вам допоможу….Знайду і добрих лікарів. Відповідне лікування. І гроші знайду для вас. Ходіть до Мене!» Саме так я читаю ці знаки, які зараз відбуваються на території нашої бориспільської лікарні.

-  А чи є у вас спільні акції з настоятелем православної парафії?

-   Практично з ним ми зустрічаємось тільки в його церкві. До цієї пори ми пробували його запрошувати, тому що маємо екуменічну Хресну Дорогу під час Великого Посту, але, у зв’язку із складними відносинами між різними патріархатами Православної Церкви, зараз дуже важко щось організувати. Але ми весь час запрошуємо. Ми щоп’ятниці є там. Я сподіваюся, що прийде час, коли цей отець також нас відвідає.

Багато є спільних пропозицій. І навіть ця молитва, біля цієї каплички або в цій капличці, якщо вона відкрита, вже є конкретною пропозицією щодо спільної молитви. І вона вже відбувається, оскільки люди просто випадково приходять до цієї церкви, щоби запалити свічку – а коли ми молимося, вони залишаються – іноді аби не заважати – тобто, з різних причин, але залишаються.

Отже, вони вже беруть участь в цій молитві, може, ще не активно, тому що, можливо, не знають цієї молитви, але вони вже є. Ця молитва є також і їхньою молитвою – молитвою присутності. Вони беруть участь у цій нашій зустрічі з Богом. Думаю, вже це нас єднає, робить нас близькими.

-  Отче, що б Ви хотіли сказати нашим читачам у світлі молитви за дар Народження та надзвичайного Ювілею Милосердя, проголошеного Папою Франциском?

-  Такий образ мені спадає на думку, пов’язаний із Роком Милосердя: ми завжди молимося у п’ятницю – в день Милосердя, о 15 годині,  Коронку до Божого Милосердя за зачатих дітей. Я думаю, те, що Бог нам показує  - це те, що сказав Марії, або через Марію усім жінкам, майбутнім матерям: «Не бійся, повна Благодаті!»

Він приходить з даром слова покликання до тієї, що стане матір’ю Спасителя. Думаю, що Бог приходить до нас щоденно і каже: «Ти будеш народжувати Спасителя! Ти – як член Церкви! Як Церква!»

Наше покликання – народжувати Ісуса Христа – і Бог приходить і каже: «Будеш! Будеш народжувати!», а наша відповідь є людською: «Ні-ні, Боже, я грішний, я слабий, в мене інші плани…». А Марія, говорячи про зачаття,  каже: «Я не розумію, Боже, як це станеться.

Ти мені пояснив – а я нічого не розумію. Але довіряю Тобі! Нехай станеться мені по Твоєму слову…» І ця дуже молода особа – Марія – вплинула на зміну історії людського життя. Бог сьогодні у винятковий спосіб обдаровує милосердям – для того, щоб і ми були милосердні, милосердні до тих, хто дуже слабий.  І ці немовлята – маленькі – вони дуже маленькі й дуже слабі.

Вони потребують нашого милосердя. І коли я молюся за цих дітей зачатих, яких я  зовсім не знаю,  я вже  проявляю до них милосердя, я їм допомагаю, допомагаю їхнім батькам, які, може, ще й не знають, що вони зачали дитя, – і це є милосердя у практиці, якого люди потребують.

Милосердя проявляють батьки, турбуючись про своїх дітей, відтоді, як носять їх під серцем – коли вони вже їх люблять, люблять, приймаючи. Дякуючи Богові за це чудо, яке вони зараз досвідчують.

Думаю, що Папа не випадково вибрав для Милосердя цей рік і цей час – є дуже багато причин. І думаю, варто зрозуміти, про яке милосердя Бог говорить сьогодні до мене – в чому маю бути милосердним, яким чином, в якому напрямку свого життя. Бо кожен з нас є покликаним до милосердя.

Ми - Божі діти і подібні до Бога. Ми - такі, як Він. Не в такій мірі як Він, але також мусимо бути милосердними,якщо хочемо бути людяними, повноцінними, здоровими. Як  сказав Ангел Марії: «Благодаті повними» - тобто повні Бога, повні дії. І тільки тоді ми будемо вподібнюватися до Бога в Його Милосерді.

Спілкувалася - Ганна Щокань.

Фото - о. Дієго Саєз, директор КМЦ та EWTN.