Аборт не усуває проблем, а помножує їх

Аборти не усувають проблем із життя жінки, а лише помножують їх. Вони тільки починаються, коли матір усвідомить, що саме вона накоїла, — каже Дорота Соболевська-Бєлецька, авторка книжки «Якби ти могла повернути час».

«На вівторок я записана на чистку. Не можу народити цю дитину, не зараз». Це перше речення одного зі свідчень, уміщеного в згаданій книжці п. Дороти, польки зі Сташова, роками пов’язаної з рухами pro‑life. Вона вирішила включитися у діяльність на захист життя ненароджених ще у свої студентські роки. Випустила вже кілька публікацій протиабортної тематики, бере участь в акціях на підтримку життя.

— «Якби ти могла повернути час» — це Ваша найновіша, але щонайменше не перша книжка проти абортів.

— Думка видавати книжки pro-life тематики з’явилася кілька років тому, бо я вже написала «Кожен з нас був ембріоном» і «Дітям, які хотіли жити».

«Якби ти могла повернути час» — це продовження порушеної проблематики. До мене постійно доходять історії жінок, які зіткнулися з абортами, з їх фізичними та психічними наслідками. Я описую їх, аби показати читачам, що аборт не розв’язує проблеми, що він є злом, тяжким гріхом.

У цій останній книжці, подібно як і в минулих, я старалась викласти відповіді на численні запитання жінок, які сподівалися дитини але допускають, на жаль, думку про аборт. Сподіваюся, що вміщена там інформація відведе їх від цього трагічного наміру.

— Як довести до свідомості молодих цінність життя? Як застерегти їх від скоєння аборту, від застосування ранньоабортивних засобів? І як із ними розмовляти на такі теми?

— Я часто контактую з молодими людьми і знаю, що вони зовсім не прагнуть, аби на світі забракло того, хто міг би жити, але в нього ще до народження відібрано цей шанс. Ті молоді люди просто хочуть мати право на закінчення навчання, право на власне помешкання, коли закладають свої сім’ї, право на гідний заробіток. Молоді люди хочуть мати люблячі сім’ї, будовані на фундаментальних цінностях, які їх бережуть і охороняють від різних загроз. Однак треба допомогти молоді віднайти правду, треба їм подавати точні факти.

З великим оптимізмом я дивлюся на переміни, що відбуваються в нашій країні після зміни уряду. Багато середовищ, особливо некатолицькі медіа, переконувати молодих людей, що контрацепцією можна зменшити кількість абортів. А справи виглядають якраз навпаки, про це говорить статистика. Загальнодоступне використання контрацептивів призводить до зростання кількості убитих дітей. Не говорилося у нас відкрито і про те, що піґулка «день після», окрім гормонального впливу, ще й нищить зачату людську істоту.

Молодь повинна знати правду, вона повинна мати точні знання, її не можна давати обманювати журналістам, професорам чи політикам, бо деякі з них брешуть. Молодь має вибирати, по чиїй стороні стати: по стороні Господа Бога, вшановуючи V заповідь, чи по стороні безправ’я і найбільших злочинців світу — Леніна й Гітлера, що першими легалізували аборти. Середнього шляху немає.

Наша роль, хоч би в якій галузі ми працювали, — ділитися цією правдою, заохочувати її пізнавати, зосереджувати молодь довкола ідеї захисту життя. А до молодих найкраще промовляють їхні ровесники.

— У книжці не бракує свідчень жінок, які зробили аборти. Яким чином Ви до них пробилися?

— Аборти не усувають проблеми з життя жінки, а тільки помножують їх. Розпач від втрати дитини з’являється у приблизно 15% жінок, інші усвідомлюють свою провину за 5‑10 років, інколи буває, що й пізніше, трапляється, що й на старість. Раніше чи пізніше емоційне напруження накопичується, з’являється почуття провини, сум, розпач, депресія. Цей емоційний та психічний неспокій називається постабортним синдромом (ПАС).

Багато жінок замикаються в собі, страждають мовчки, інколи вони не можуть ні з ким про це говорити. Інші відчувають потребу поділитися своєю історією, аби застерегти від абортів, пишуть на інтернет-форумах, як вони страждають після втрати дитини, що віддали б усе, аби цього не сталося. Сьогодні вони зробили б інакше. Я слухала такі свідчення, записувала, інколи базувала оповідання на підставі слів, не завжди вимовлених до кінця.

— Яке з цих свідчень вразило Вас найбільше?

— Власне кажучи, кожна така історія для мене незмірно тяжка, бо у невинної дитини відбирають життя; однак найбільше мене обурюють позиції батьків, коли ті намовляють до аборту свою доньку, як у випадку Ані, героїні свідчення «Все буде добре».

Беату, чия історія викладена у свідченні «Я дозволила себе переконати», схилили до аборту чоловік і свекруха. Хоча помешкання було і справді замале для сім’ї з двома синами, та Беата донині переконана, що знайшлося би місце і для третьої дитини, небажаної для власного батька і бабці. Беата дала себе вговорити, але докорі сумління не дають їй спокійно жити. Треба пам’ятати, що люди, які підговорюють жінок позбутися вагітності, так само відповідають за смерть неповинної дитини.

— Що відчувають жінки, які так і не наважилися на аборт, хоча під час вагітності до них приходила така думка?

— Щастя, величезне щастя, бо вони усвідомлюють, як мало їх відділяло від того, щоб тепер цієї дитини не було біля них. Ті проблеми, які видавалися нездоланними, якось були розв’язані, перестали бути важливими; вони самі стали інакше дивитися на життя. Я ніколи не стикалася з тим, щоб жінка, народивши «небажане» дитя, потім шкодувала про своє рішення. Ніколи. Ті діти, чиє життя було під загрозою, а те, чи виживуть, залежало від матері, потім ставали найбільшою радістю. Колись написала до мене самотня жінка, мати чотирьох дітей. Вона зізналася, що хотіла абортувати четверту дитину, з якихось там причин. Однак вирішила цього не робили, і народила. То для неї був найщасливіший день у житті, коли вона пізнього вечора народила сина, і до ранку не змружила очей, упивалася щастям, що не скоїла помилки, що дозволила своїй дитині жити.

Такі люди, яким на думку спадало позбутися вагітності, потім охоче діляться своїм досвідом і з великою активністю захищають життя ненароджених дітей. Вочевидь до захисту життя долучаються не тільки жінки, а й чоловіки, і багато з них «вперлися рогом» за збереження життя наступній дитині, яка опинилась під загрозою.

Коли Радек, фанат музики хеві-метал, зауважив, що його однокласниця завагітніла після зґвалтування і думає про аборт, то доклав усіх зусиль, аби відговорити її від цього рішення. Це не було просто, бо дівчину навіть мати намагалася вмовити на аборт, але зрештою він ї переконав, і на світ прийшла дівчинка, «зіниця ока» матері, дядьків і самого Радека, який був гордий, що переконав дівчину не завдавати смертної кари дитині за те, що її батько виявився злочинцем. Свідчення людей, з якими я зустрічалася, збираючи матеріали до книжки, доводять, що з «небажаної» дитини виростає дуже люблений син або донька, а по роках жінка гаряче дякує Богові, що не скоїла тої страшної помилки.

— Чи існує якась спільна риса, що об’єднує ці свідчення?

— Історії всі різні, долі жінок різні, а дитина не завжди з’являється у найвідповідніший момент. Напевно кожній з героїнь оповідей видавалося, що її ситуація — виняткова, невирішувана, що аборт це єдиний вихід. Так могло здаватися, але ще в момент, коли дитина була в безпеці у материнському лоні. Потім уже було запізно, неможливо щось виправити. Після скоєного жінки розуміли, що не варто було убивати дитину, бо складні умови життя, клопоти з працею, сором перед сусідами чи небажання батька — то лише незначні перешкоди.

Чудесно було би на світі, якби всі люди були бажаними, що старші, ні на що вже не придатні, що ті, які створюють певні проблеми, сімейні чи суспільні. Однак проблем не можна розв’язувати, убиваючи незручних для нас людей.

Марта Войнаровска, Gość Niedzielny

Аборти не усувають проблем із життя жінки, а лише помножують їх. Вони тільки починаються, коли матір усвідомить, що саме вона накоїла, — каже Дорота Соболевська-Бєлецька, авторка книжки «Якби ти могла повернути час».

«На вівторок я записана на чистку. Не можу народити цю дитину, не зараз». Це перше речення одного зі свідчень, уміщеного в згаданій книжці п. Дороти, польки зі Сташова, роками пов’язаної з рухами pro‑life. Вона вирішила включитися у діяльність на захист життя ненароджених ще у свої студентські роки. Випустила вже кілька публікацій протиабортної тематики, бере участь в акціях на підтримку життя.

— «Якби ти могла повернути час» — це Ваша найновіша, але щонайменше не перша книжка проти абортів.

— Думка видавати книжки pro-life тематики з’явилася кілька років тому, бо я вже написала «Кожен з нас був ембріоном» і «Дітям, які хотіли жити».

«Якби ти могла повернути час» — це продовження порушеної проблематики. До мене постійно доходять історії жінок, які зіткнулися з абортами, з їх фізичними та психічними наслідками. Я описую їх, аби показати читачам, що аборт не розв’язує проблеми, що він є злом, тяжким гріхом.

У цій останній книжці, подібно як і в минулих, я старалась викласти відповіді на численні запитання жінок, які сподівалися дитини але допускають, на жаль, думку про аборт. Сподіваюся, що вміщена там інформація відведе їх від цього трагічного наміру.

— Як довести до свідомості молодих цінність життя? Як застерегти їх від скоєння аборту, від застосування ранньоабортивних засобів? І як із ними розмовляти на такі теми?

— Я часто контактую з молодими людьми і знаю, що вони зовсім не прагнуть, аби на світі забракло того, хто міг би жити, але в нього ще до народження відібрано цей шанс. Ті молоді люди просто хочуть мати право на закінчення навчання, право на власне помешкання, коли закладають свої сім’ї, право на гідний заробіток. Молоді люди хочуть мати люблячі сім’ї, будовані на фундаментальних цінностях, які їх бережуть і охороняють від різних загроз. Однак треба допомогти молоді віднайти правду, треба їм подавати точні факти.

З великим оптимізмом я дивлюся на переміни, що відбуваються в нашій країні після зміни уряду. Багато середовищ, особливо некатолицькі медіа, переконувати молодих людей, що контрацепцією можна зменшити кількість абортів. А справи виглядають якраз навпаки, про це говорить статистика. Загальнодоступне використання контрацептивів призводить до зростання кількості убитих дітей. Не говорилося у нас відкрито і про те, що піґулка «день після», окрім гормонального впливу, ще й нищить зачату людську істоту.

Молодь повинна знати правду, вона повинна мати точні знання, її не можна давати обманювати журналістам, професорам чи політикам, бо деякі з них брешуть. Молодь має вибирати, по чиїй стороні стати: по стороні Господа Бога, вшановуючи V заповідь, чи по стороні безправ’я і найбільших злочинців світу — Леніна й Гітлера, що першими легалізували аборти. Середнього шляху немає.

Наша роль, хоч би в якій галузі ми працювали, — ділитися цією правдою, заохочувати її пізнавати, зосереджувати молодь довкола ідеї захисту життя. А до молодих найкраще промовляють їхні ровесники.

— У книжці не бракує свідчень жінок, які зробили аборти. Яким чином Ви до них пробилися?

— Аборти не усувають проблеми з життя жінки, а тільки помножують їх. Розпач від втрати дитини з’являється у приблизно 15% жінок, інші усвідомлюють свою провину за 5‑10 років, інколи буває, що й пізніше, трапляється, що й на старість. Раніше чи пізніше емоційне напруження накопичується, з’являється почуття провини, сум, розпач, депресія. Цей емоційний та психічний неспокій називається постабортним синдромом (ПАС).

Багато жінок замикаються в собі, страждають мовчки, інколи вони не можуть ні з ким про це говорити. Інші відчувають потребу поділитися своєю історією, аби застерегти від абортів, пишуть на інтернет-форумах, як вони страждають після втрати дитини, що віддали б усе, аби цього не сталося. Сьогодні вони зробили б інакше. Я слухала такі свідчення, записувала, інколи базувала оповідання на підставі слів, не завжди вимовлених до кінця.

— Яке з цих свідчень вразило Вас найбільше?

— Власне кажучи, кожна така історія для мене незмірно тяжка, бо у невинної дитини відбирають життя; однак найбільше мене обурюють позиції батьків, коли ті намовляють до аборту свою доньку, як у випадку Ані, героїні свідчення «Все буде добре».

Беату, чия історія викладена у свідченні «Я дозволила себе переконати», схилили до аборту чоловік і свекруха. Хоча помешкання було і справді замале для сім’ї з двома синами, та Беата донині переконана, що знайшлося би місце і для третьої дитини, небажаної для власного батька і бабці. Беата дала себе вговорити, але докорі сумління не дають їй спокійно жити. Треба пам’ятати, що люди, які підговорюють жінок позбутися вагітності, так само відповідають за смерть неповинної дитини.

— Що відчувають жінки, які так і не наважилися на аборт, хоча під час вагітності до них приходила така думка?

— Щастя, величезне щастя, бо вони усвідомлюють, як мало їх відділяло від того, щоб тепер цієї дитини не було біля них. Ті проблеми, які видавалися нездоланними, якось були розв’язані, перестали бути важливими; вони самі стали інакше дивитися на життя. Я ніколи не стикалася з тим, щоб жінка, народивши «небажане» дитя, потім шкодувала про своє рішення. Ніколи. Ті діти, чиє життя було під загрозою, а те, чи виживуть, залежало від матері, потім ставали найбільшою радістю. Колись написала до мене самотня жінка, мати чотирьох дітей. Вона зізналася, що хотіла абортувати четверту дитину, з якихось там причин. Однак вирішила цього не робили, і народила. То для неї був найщасливіший день у житті, коли вона пізнього вечора народила сина, і до ранку не змружила очей, упивалася щастям, що не скоїла помилки, що дозволила своїй дитині жити.

Такі люди, яким на думку спадало позбутися вагітності, потім охоче діляться своїм досвідом і з великою активністю захищають життя ненароджених дітей. Вочевидь до захисту життя долучаються не тільки жінки, а й чоловіки, і багато з них «вперлися рогом» за збереження життя наступній дитині, яка опинилась під загрозою.

Коли Радек, фанат музики хеві-метал, зауважив, що його однокласниця завагітніла після зґвалтування і думає про аборт, то доклав усіх зусиль, аби відговорити її від цього рішення. Це не було просто, бо дівчину навіть мати намагалася вмовити на аборт, але зрештою він ї переконав, і на світ прийшла дівчинка, «зіниця ока» матері, дядьків і самого Радека, який був гордий, що переконав дівчину не завдавати смертної кари дитині за те, що її батько виявився злочинцем. Свідчення людей, з якими я зустрічалася, збираючи матеріали до книжки, доводять, що з «небажаної» дитини виростає дуже люблений син або донька, а по роках жінка гаряче дякує Богові, що не скоїла тої страшної помилки.

— Чи існує якась спільна риса, що об’єднує ці свідчення?

— Історії всі різні, долі жінок різні, а дитина не завжди з’являється у найвідповідніший момент. Напевно кожній з героїнь оповідей видавалося, що її ситуація — виняткова, невирішувана, що аборт це єдиний вихід. Так могло здаватися, але ще в момент, коли дитина була в безпеці у материнському лоні. Потім уже було запізно, неможливо щось виправити. Після скоєного жінки розуміли, що не варто було убивати дитину, бо складні умови життя, клопоти з працею, сором перед сусідами чи небажання батька — то лише незначні перешкоди.

Чудесно було би на світі, якби всі люди були бажаними, що старші, ні на що вже не придатні, що ті, які створюють певні проблеми, сімейні чи суспільні. Однак проблем не можна розв’язувати, убиваючи незручних для нас людей.

Марта Войнаровска, Gość Niedzielny