В інтервʼю для ватиканських медіа віце-президент Карітасу Австрії Александер Бодманн розповідає про важливість «Безпечних просторів», програми, яка допомагає дітям, що постраждали від наслідків війни, відновити довіру до життя і до інших.
Anne Preckel / Світлана Духович – Ватикан
В Україні при різних осередках БФ «Карітас України» діють «Безпечні простори» для дітей – кімнати для психологічних розвантажень, тренінгів, занять, де з дітьми працюють психологи й соціальні педагоги. Своїми думками про корисність цієї програми, спрямованої на підтримку маленьких українців та їхніх батьків, в інтервʼю для німецької редакції Радіо Ватикану – Vatican News поділився Александер Бодманн, віце-президент «Карітасу Австрії», який надає підтримку для втілення цього проекту. Публікуємо переклад інтерв’ю:
Пане Бодманн, Карітас розпочав проекти допомоги дітям в Одесі, Тернополі та Хмельницькому, так звані «Безпечні простори». Як це конкретно виглядає?
Карітас провадить близько 20 «Безпечних просторів» для дітей в Україні. Це місця у 20 школах, де діти можуть почуватися в безпеці. Діти, які постраждали від війни, які більше не можуть спати, діти, які втекли зі східних частин країни до західних, наприклад, до Тернополя чи Одеси, діти, які прикуті до ліжка, діти, чиї батьки розлучені через війну, де, можливо, батько також загинув. Деякі діти стали дуже агресивними, а інші замикаються в собі і більше ні з ким не розмовляють. Ці безпечні простори покликані створити основу для відновлення психологічної безпеки, відновлення довіри, довіри до життя, довіри до інших людей, довіри до того, що все буде добре. У цих безпечних просторах існує семиступеневий план розвитку життєстійкості, де діти в ігровій формі вчаться справлятися з травмами, спричиненими війною, набуваючи навички роботи з травмами, з якими вони зіткнулися.
В Україні триває війна. Чи ці місця насправді безпечні для дітей? Якою мірою на них впливає війна?
В Україні війна торкнулася кожного. Багато хто втратив своїх родичів, друзів чи знайомих. Багатьом довелося тікати. Понад 14 мільйонів були змушені залишили свої домівки і переїхали або в інші населені пункти в Україні, або за її межі. Усі живуть у постійному страху, адже щодня відбуваються авіаудари, які зазвичай здійснюються вночі в різних місцях України. Час від часу ракети влучають у житлові будинки або інші громадські будівлі, а також у військові об'єкти та об'єкти енергопостачання. Але в будь-якому випадку, ця війна серйозно впливає на всіх, хто тут живе. Всі живуть у постійному страху, що можуть втратити близьких, що більше не зможуть жити своїм життям, як раніше.
А як цю програму сприймають діти та їхні сім'ї? Який психологічний стан цивільного населення, яке вже більше двох років живе в умовах війни?
Програму «Безпечний простір» дуже добре сприймають, тому що вона не лише підтримує дітей у їхніх психологічних ситуаціях, а й надає підтримку батькам. Батьків, які часто вже не знають, що робити зі своїми дітьми, тому що вони не можуть спокійно спати, тому що діти не можуть заснути, тому що батьки не можуть заснути, або ж тому, що виникають дуже складні ситуації. Тому що тільки мама є поруч, тому що, можливо, бабусі і дідуся немає поруч, тому що чоловіки на війні, чоловіки загинули або взяли на себе інші завдання.
Якими є найбільші практичні труднощі? Де терміново потрібна подальша допомога?
Найбільшою проблемою на даний момент є перебої з електрикою. Є місця, де електрика є лише три години на день. Ми недавно були в Одесі, де нам довелося обходитися без електрики майже цілий день. Це означає, що вмикаються генератори, це означає, що робляться спроби накопичити трохи енергії в акумуляторних батареях, щоб хоча б мобільні телефони, ноутбуки і освітлення могли працювати.
Люди, які є переселенцями і не мають грошей, не мають такої можливості. До того ж в Україні сильна спека. Це означає, що температура тут сягає 41 градуса і немає можливості охолодитися. Ночі сухі. Ночі, коли температура 27, 28, іноді більше 30 градусів. І якщо системи кондиціонування не можуть працювати, то неможливо виспатися. У той же час, люди надзвичайно стійкі. Вони дуже швидко адаптувалися. Вони дуже добре вміють використовувати ті проміжки часу, коли є електрика. Одна з моїх колег сказаза: «Усе треба встигнути за ці три години: від прання до миття посуду, від охолодження кімнати, якщо є можливість, до прасування чи зарядки ноутбуків і мобільних телефонів тощо».
Люди тут надзвичайно швидко адаптовуються, і просто неймовірно, скільки сили вкладається у створення функціонуючого суспільства. Тут дуже велика солідарність. Люди підтримують один одного, сусіди підтримують один одного. Внутрішньо переміщених осіб підтримують багато, дуже багато проектів, їх підтримує також населення, яке живе в районах, де не так багато обстрілів.
Може, Ви хотіли б ще щось додати?
Це не спринт, це марафон. Допомога повинна продовжуватися. Ми постійно чуємо тут, наскільки люди вдячні за те, що так багато людей з Австрії та Європи роблять пожертви і виявляють солідарність із ситуацією в Україні. Ця допомога повинна просто продовжуватися. Ми знаємо, що ця війна не закінчиться завтра. Ми знаємо, що ще буде потрібна велика підтримка, щоб переселенці змогли закріпитися тут, на заході України, щоб вони могли знайти роботу, щоб вони могли забезпечити свої сім'ї, також в ситуації, коли велика частина населення, переважно чоловіки, перебувають на війні.
Це означає, що буде потрібна подальша гуманітарна підтримка. І це також прохання до всіх слухачів: не припиняйте надавати підтримку. Це марафон, а не спринт. І ми в Карітасі, безумовно, будемо продовжувати підтримувати наших колег з Карітасу України.