„СВЯТІ МАТЕРІ” . Жінки, які вчать нас важливому!

Цей повсякденний героїзм включає мовчазне, але надзвичайно плідне та красномовне свідчення «усіх тих героїчних матерів, які повністю присвячують себе своїм сім’ям, які страждають, народжуючи дітей, а потім готові прийняти всі труднощі та піти на всі жертви, а щоб цим дітям передати все найкраще, що в они мають в собі .

Виконуючи свою життєву місію, ці героїчні матері не завжди знаходять підтримку в своєму оточенні. Навпаки, моделі цивілізації, часто створювані та пропаговані ЗМІ, не сприяють материнству. В ім’я прогресу та сучасності такі цінності, як вірність, чистота та жертовність, які вирізняли та досі вирізняють безліч християнських матерів та наречених, представлені як застарілі. (…) Спасибі вам, героїчні матері, за вашу непереможну любов!» (…).
Енцикліка Івана Павла ІІ «Evangelium Vitae», 86

Дивлячись на наших матерів, особливо сьогодні, в їх свято – День Матері, ми вдячні за подароване життя і сповнені захоплення їхньою силою, наполегливістю, самовідданістю, зусиллями, які вони щодня прикладають до виховання дітей. Багато з них можна назвати святими жінками. Зустрічайте матерів, які можуть заступитися за нас на небі.

Свята Рита Кашійська, монахиня.Найефективніша опікунка в безнадійних справах.

Рита Лотті (1381–1457) народилася в італійському місті Роккапорена, неподалік від Кашії. Була єдиною довгоочікуваною дитиною в бідній сім’ї Антоніо Лотті й Амати Феррі.

Батьки наполягли, щоб Рита вийшла заміж за Паоло Манчіні, який виявився доволі жорстокою людиною. Подружжя мало двох синів, і хоча жінка докладала всіх зусиль для виховання у вірі, вони взяли приклад із батька. Майбутня свята своєю стриманістю спромоглася трохи змінити поведінку чоловіка, проте його вбили недруги. Рита просила Бога радше забрати синів, ніж дозволити їм заплямуватися помстою за батька. Молитва була вислухана – хлопці загинули під час епідемії.

Молода вдова змогла втілити давнє бажання й подалась у монастир сестер августинок у Кашії. Щоправда, прийняли Риту не одразу, а лише після того як вона в чудесний спосіб опинилась у внутрішній каплиці, куди її запровадили Йоан Хреститель, святий Августин і святий Миколай. Тоді їй було 36 років.

Незвичайні події не припинялися протягом усього чернечого життя Рити. Вона мала містичні візії, була сповнена великої довіри до Божого Провидіння й досягла вершин споглядання. Через свою неписьменність виконувала в монастирі брудну роботу й корилася настоятелькам, як Христові: наприклад, за їхнім наказом поливала сухий шматок дерева, який, на усім на подив, пустив пагони. Особливо вшановувала Страсті Господні та просила, щоб Він дав їй відчути бодай один укол тернового вінка; була вислухана й до кінця життя носила на чолі рану від колючки. Зіткнулася зі зневагою сестер, які оминали її через сморід від рани. Але коли Рита відійшла до Отця, то сморід від стигмату змінився на чудовий аромат.

Тіло святої нетлінне. Канонізована 1900 року.

Зображають святу в одязі августинок, із терновою колючкою на чолі. Атрибути – розп’яття, інжир, бджоли, троянда, терня, двоє дітей.

Покровителька матерів і жінок, опікунка в безнадійних справах.

https://rkc.org.ua/events/svyata-ryta-kasijska/

 https://www.facebook.com/groups/305351376182232

Ким була свята Рита з Касії?

Римо-катол.: 22 травня (довільний спомин) «Дорогоцінна перлина Умбрії», «свята від неможливих справ», яка 15 років носила на своєму чолі стигмат — рану від колючки тернового вінка Ісуса, а в хворобі отримала від Нього троянду серед зими, — ось хто така Рита Кашійська (бл.1380–1457). А ще вона Миротворець. Не в сучасному армійському розумінні. Що буває, коли дитина хоче присвятити себе Богові, а батьки тільки й знають, що «заміж-заміж»? Та по-різному буває. Одні опускаються, згинаються під ударами долі, стають згірклі, злі на весь світ… І

нші стають святими. Маргарита з Рокка Порена була видана заміж за Паоло Манчіні з Касії (Кашії), народила двох синів; чоловік її загинув у безконечних тоді вендетах, а сини померли під час епідемії. Таким ось кружним шляхом вона все одно прийшла до служіння Богові, вступивши до августинок. За одними біографіями, чоловік її був малоприємною особою, людиною різкою і брутальною, якого вона «відтерпіла», скільки Бог дав.

За іншими життєписами, він був рвучкий і запальний, але не злий, і вона навіть трохи перевиховала його за час подружнього життя. Не тільки за це, але за це також, вона стала «святою від неможливого». Щодо дітей, то молитва св. Рити Кашійської — це страшна молитва. Коли чоловік загинув, вона стала просити Бога забрати синів із земного життя, щоб Він уберіг їх від ненависті.

Вона просила про їхню смерть як про спасіння… Умбрія тих часів, Кашія зокрема, була землею безумців. Перекручене поняття честі змушувало людей мститися за образу, а потім мститися месникам, а потім далі… «Честь» стала настільки збоченим поняттям, що, наприклад, віддавши доньку заміж, батько вже не міг навіть на вулиці поздороватися з нею, щоб не нарватися на небезпеку. Відповідно, коли загинув чоловік, Рита з усією виразністю побачила, що її сини — яким уже було по 14 років — будуть втягнуті в цю безумну м’ясорубку помсти, бо родина не стерпить, якщо кров не буде відплачена кров’ю…  

Джерело: CREDO: https://credo.pro/2024/05/63615

Свята  Йоанна Беретта Молла з неба підтримує вагітних матерів, які переживають різні труднощі.

Римо-катол.: 28 квітня (довільний спомин) На ІІ Ватиканському Соборі було сказано, що всі вірні, будь-якого стану, покликані до повноти християнського життя. Іншими словами — до святості. Святість же, джерелом якої є Святий Дух, для всіх єдина: хто би в якому стані перебував і яким родом діяльності займався. Отже, для осягнення святості не обов’язково ставати священиком або сестрою-черницею, назавжди залишати рідну країну, від’їжджаючи на місію до іншого континенту, або провадити життя пустельника. Підтвердженням цих висновків може служити приклад покровительки сьогоднішнього дня, св. Джанни Беретти Молла. Звичайної жінки, лікаря за фахом, згідно зі спогадами чоловіка — гарної, доброї, усміхненої, яка любила подорожувати, особливо в горах, добре їздила на лижах і кермувала автомобілем, обожнювала квіти й музику.

Приклад Джанни в цьому випадку тим більш доречний, що у тридцятирічному віці вона, прагнучи віддати себе безкорисному служінню ближнім, серйозно замислювалась над тим, щоб поїхати на місію до Бразилії. Місія або сімейне життя: такий вибір стояв перед нею. Вирішення цієї дилеми вона поклала на волю Провидіння. Воля Бога об’явилась їй у 1954 році після повернення з Лурда, куди Джанна Беретта їздила як лікар, супроводжуючи хворих паломників. Невдовзі після повернення в її житті з’явився інженер П’єтро Молла. Сім’ю П’єтро і Джанни можна назвати щасливою. Втім, чому можна назвати? — щасливою вона й була. Джанна і далі працювала лікарем, її чоловік керував підприємством, на якому працювало близько трьох тисяч людей. Вирушаючи у закордонні відрядження, П’єтро, якщо це було можливо, знаючи захоплення своєї дружини подорожами, брав її з собою: разом вони побували у багатьох країнах Європи. Але найбільше земне щастя їм приносили діти: син П’єр Луїджі та доньки Марія і Лаура. Залишаючись турботливою дружиною і матір’ю, Джанна продовжувала роботу лікаря, керуючи місцевим відділенням медичного

Центру матері і дитини в Понте Нуево, який входив до складу Національного інституту матері і дитини. Крім того, вона працювала як лікар-волонтер у дитячому садку та початковій школі. І, звісно, Джанна і П’єтро обоє жили глибокою вдячністю Небесному Отцеві за дар одне одного. Наприкінці 1961 року, коли Джанна завагітніла вчетверте, лікарі виявили у неї велику фіброму — доброякісну пухлину матки. Були три варіанти лікування. Два з них вели до неодмінної загибелі зачатої дитини, третій — дозволяв зберегти дитину, але не гарантував збереження життя матері. Джанна вибрала третій.

Весь час між операцією і пологами — як лікар вона розуміла, що пологи будуть вкрай важкими,— Джанна наполегливо молилась, щоб Господь дав їй народити здорову дитину, навіть за ціну її власного життя. Але, усвідомлюючи, що на неї чекає, Джанна не почувалася приреченою. Про це, зокрема, говорить такий факт: коли за місяць до пологів П’єтро мав поїхати на кілька днів до Парижа, вона попросила привезти їй свіжий… журнал мод. 20 квітня 1962 року — це була Велика П’ятниця — Джанну знову госпіталізували для пологів. Найбезпечніше в її стані було народжувати природнім шляхом. Але таким чином народити вона не змогла. Наступного ранку, у Велику Суботу, лікарі змушені були зробити кесарів розтин. Народилася здорова дівчинка, яка назвали Джанна Емануела. Але вже за кілька годин стан Джанни різко погіршився. Попри зусилля лікарів, їй із кожним днем дедалі гіршало. Страждання посилювало сумне прощання з чоловіком, дітьми і рідними. Джанна зносила їх мужньо, в молитвах поєднуючи їх зі стражданнями Ісуса Христа. Вранці 28 квітня вона відійшла до дому Господа. Було неправильним думати, що Джанна Беретта Молла прийшла до святості тільки й виключно завдяки цьому героїчному прояву любові, коли наразила себе заради порятунку іншого життя, яке тільки мало народитись. Її шлях до святості розпочався ще в батьківському домі.

Першою школою святості для неї стали атмосфера спокою у випробуваннях (не забуватимемо, що молодість Джанни припала на роки ІІ Світової війни), взаємоповага і взаємна турбота, що панували в батьківській сім’ї. Саме у своїх батьків вона вчилася молитися від усього серця, любити бідних, старих, хворих, місіонерів, сумлінно працювати, бути вірною в малому та великому, жити Євангелієм у простоті. Вона стала відсвітом морального образу своїх батьків.

У віці п’яти з половиною років Джанна вперше прийняла Святе Причастя і з цього дня, скільки перебувала в батьківському домі, щоранку, за будь-якої погоди, ходила зі своєю матір’ю до храму. У дванадцять років Джанна вступила до «Католицької Акції». Мало сказати, що вона з усією відповідальністю ставилась до усіх завдань, які їй доручали — вона цим жила. А гасло «Католицької Акції» —« Діяльність. Молитва. Жертва »— стало для неї програмою, яку вона виконувала кожен день свого життя: в родині, на роботі, молячись і надаючи волонтерську допомогу. Вона не вважала це подвигом: просто не могла жити інакше. Адже недарма незадовго після її смерті П’єтро Молла сказав: «Я й не помічав, що живу зі святою». А ще через тринадцять років її дочка Лаура написала у шкільному творі: «Мені було тільки три роки і я, мабуть, не розуміла значення ні всіх тих свічок, що горіли, ні плачу, який я чула …Те, що закарбувалось у мені понад усе,— це образ справжньої матері, що усвідомлює свої обов’язки стосовно сім’ї.

Роботу лікаря вона виконувала ретельно і з радістю, і найбільше любила лікувати дітей, особливо найбільш потребуючих. Найсильніше враження мого життя — це глибоке захоплення моєю матір’ю, яка віддала життя заради своєї дитини. Я справді пишаюся тим, що в мене така мужня мама, яка змогла насправді жити так, як бажав Бог». Джанна Беретта Молла була зарахована до числа святих 16 квітня 2004 року. Папа св.Йоан Павло ІІ під час урочистої церемонії канонізації назвав її «святою матір’ю сім’ї».

Джерело: CREDO: https://credo.pro/2023/04/234155

К'яра Корбеллі Петрілло

Після весілля у 2008 році К’яра відразу завагітніла, але вже перше ультразвукове дослідження показало у дитини аненцефалію. Подружжя з радістю прийняло Марію Грацію Летицію (grazia італійською «благодать», а letizia  — радість) і було біля неї, коли вона — лише за півгодини — відійшла на небеса.

За кілька місяців Господь дав К’ярі та Енріко ще одну дитину. Однак вийшло так, що у Давиде Джованні не було ніг і він мав серйозні ушкодження, які унеможливлювали життя. І цього разу молода пара також із любов’ю прийняла дитину і супроводжувала її в народженні для неба.

Третя вагітність розвивалася без проблем, дитина була здоровою. На жаль, на п’ятому місяці вагітності у К’яри діагностували пухлину язика. Тоді подружжя вирішило захистити життя маленького Франческо, хоча для К’яри це означало початок лікування тільки після його народження. Я проглядала цю історію, коли почула в телефоні голос Енріко, якому хочу дуже подякувати. Його було непросто спіймати, але мені це вдалося — я сподіваюся, що йому це не далося взнаки, — і зараз, коли маленький Франческо спить, ми можемо нарешті трохи поговорити. Сільвія Луккетті: Енріко, найважливіше питання — про віру.

Чи К’яра пережила якесь глибоке навернення? Енріко Петрільйо: Ні, К’яра ніколи не мала такого досвіду. Вона завжди була віруючою. Але я думаю, що в житті кожного настає такий момент, коли треба вирішити, куди йти. Тоді віра дозріває. І у неї саме так і було. К’яра ще маленькою дівчинкою ходила з мамою на зустрічі Віднови в Святому Дусі.

Віра була для неї повітрям, вона сформувала її. Крім того, я теж був у Віднові, але в іншій спільноті. Чудовий і глибокий досвід Віднови навчив її простих і прямих стосунків із Богом. Її віра також розвивалася завдяки братам з Асизі, які нам багато допомагали у вирішальний момент заручин, а також завдяки зустрічі з о. Фабіо Розіні. — Чи був певний момент, коли ви прийняли хрест? — Ми з К’ярою дуже багато плакали, але, чесно кажучи, ніколи не пережили відмови від хреста. Господь дав нам благодать побачити прямий шлях із самого початку. Ми не мусили приймати жодних рішень, достатньо було прийняти Його волю. Це було важко, болісно, але ми знали, що Він був із нами. Християнином не стаєш ось так, просто.

Віра — це спосіб життя. Щоб померти з відчуттям щастя, як К’яра, треба вирушити в дорогу. В цій дорозі Бог дає різний досвід, бо знає, що може попросити вас прийняти його. Він хоче твого добра. Він дає тобі хрест не для того, щоб ти впав під його тягарем, а для того, щоб ти відкрився на щось більше, щось незрозуміле. У нас ніколи не було жодних сумнівів у цьому. У нас були стосунки з Богом, тому ми знали: те, чого Він від нас очікує, добре для нас, бо так було завжди. Всі труднощі служили нашій новій зустрічі з Ним. —У словах гімну до Святого Духа ми просимо про святу смерть і вічну радість.

К’яра молилася про таку смерть? — Звісно. Ми молилися про цю благодать, ми дуже любили цей гімн до Святого Духа. Свята смерть — момент істини. Перед лицем смерті, коли людина готується до цього останнього кроку, можна побачити, що в її серці. По тому, як помираєш, видно, чия ти дитина. Римський сотник був свідком багатьох смертей на хресті, але, дивлячись на Ісуса, він сказав: «Це справді був Син Божий». К’яра боялася багатьох речей, я не раз це бачив. Але смерті не боялася.

Вона знала, що по той бік Господь чекає на неї, і була щаслива.   — На підставі фільмів, фотографій і свідчень, я уявляла К’яру сильною, сміливою жінкою. Як ти її бачив? Якою була К’яра? Насамперед — красива. Вона привертала увагу незвичайною елегантністю. Вона була як принцеса. Я пам’ятаю, як колись познайомив її з матір’ю мого друга. «Де ти знайшов таку принцесу?» — запитала вона. І була в цьому не єдина. Крім того, К’яра була симпатичною, товариською, веселою, вона любила людей і всі добре почувалися поруч із нею. І вона зовсім не була сміливою. Коли ходила до школи, то ніколи не погоджувалася бути волонтером. Така дрібниця, але це про щось говорить.

Зрештою, вона сама часто про це згадувала. Вона не була пробивною жінкою, яка бере світ за барки. Ні, вона мала віру. Віра і сміливість — це дві різні речі. Протилежність страху — не сміливість, а віра. У вірі силу вам дає Хтось інший. Сміливість означає, що ви намагаєтеся впоратися самостійно. Вона була сильною силою Когось іншого. — Як вам вдалося бути разом у стражданні? — Ми йшли разом, але кожен у своїй ролі. К’яра готувалася до смерті, і Бог давав їй благодать, щоби вона була спроможна це зробити, а мені дав благодать стояти під хрестом.

Ми плакали, страждали, молилися разом і завжди знаходили втіху в Господі. Він був нашою силою! Ми завжди почувалися єдиним цілим завдяки благодаті Таїнства Шлюбу. Під час заручин було інакше, але завдяки шлюбу ми отримали благодать від Бога. Ми завжди знали, що смерть не має останнього слова. В центрі нашої віри — Ісус, який воскресає, отже і ми також воскреснемо. Ми завжди про це пам’ятали. — А як ти переживаєш все це сьогодні? — Сьогодні я люблю К’яру інакше, бо її тіла тут немає. Я знаю, що коли буду на небесах — сподіваюся, що я потраплю туди, — ми впізнаємо одне одного. Але люди часто мають дуже романтичне уявлення про вдівство.

Коли К’яра померла, то мені повторювали: «Не переймайся, вона буде з тобою, тобі не бракуватиме її». А правда в тому, що мені ніколи не переставало її бракувати. Але Господь утішає мене. Я молюся до К’яри і постійно думаю про неї. Наш син Франческо дуже схожий на неї. Але я не думаю про неї з ностальгією. Час лікує рани. Крім того, якщо насправді любиш, то намагаєшся відпустити, тому я радію, що К’яра дедалі більше належить іншим і менше — мені.

Джерело: CREDO: https://credo.pro/2018/07/213992

Нова Джанна Беретта-Молла

в римському храмі св.Франциска відбулося жалобне богослужіння за прекрасною жінкою, К’ярою Петрілло, 28-річною матір’ю трьох дітей. Перше з дітей, донька на ім’я Марія, була зачата через кілька місяців після шлюбу. Незабаром у неї діагностували розщілину хребта і серйозне у ушкодження мозку, з підозрою про його повну відсутність. Попри цей діагноз і численні намови лікарів, молоді батьки відмовилися від пропозицій аборту. Дівчинка прожила півгодини після народження, її охрестили, і батьки змогли бути поруч із нею в цей недовгий час життя поза материнським лоном.

Друге з дітей, син Давид, зачатий незадовго по смерті сестри, також виявився тяжко хворий. Перше дослідження показало, що в нього немає ніг, потім проявилися інші вади розвитку, внаслідок яких він помер одразу після народження. Цим разом батьки також відмовилися усунути «вагітність із поганим прогнозом» і були разом зі своєю дитиною недовгий час по її народженні. Франческо, зачатий третім, виявився здоровою дитиною. На жаль, на п’ятому місяці виявилося, що сама К’яра хвора на рак.

Вони з чоловіком обоє постали перед рішенням, подібним до того, що його прийняли кількадесят років перед ними Джанна Беретта-Молла та її чоловік П’єр. І вчинили так само – К’яра відклала лікування, аби не ризикувати здоров’ям дитини. Хлопчик народився здоровий 30 травня 2011 року, а його мама, щойно їй дозволив стан організму, пішла на операцію та цикли хіміо- і радіотерапії. Попри всю боротьбу та волю до життя, вона померла за рік після пологів.

Чоловік, Енріко, весь час підтримував її в цій боротьбі. Їхній сповідник, францисканець Віто, підтвердив під час похорону, що прийняті К’ярою рішення були плодами її глибокої молитви та вірності шляху зростання через малі щоденні пожертвування. Присутній на похованні кардинал Аґостіно Валліні сказав: «Не знаю, що Бог приготував нам через цю жінку, але напевно це щось, що ми не можемо дозволити собі втратити, тому збережімо цей спадок, який навчає нас цінності щоденних малих і великих учинків».

Це свідчення прийшло до нас у дуже важливий момент. У часи, коли вади розвитку плоду чи діагноз про його неповносправність одразу стають вироком смерті для дитини, що розвивається, К’яра та Енріко своєю життєвою позицією кажуть: «Варто дозволити життю природним чином добігти кінця». Не вбивати, що зазвичай переходить у психічні, а нерідко й фізичні проблеми у матері, як і в розпад зв’язку між подружжям. У світі, де неповносправність стає гіршою плямою, аніж моральні вади, їхнє двократне прийняття нового життя попри обтяженість важкими хворобами, показує, що абортування хворої дитини насправді випливає з інших мотивів, ніж її благо чи благо її батьків.

Воно є спробою втекти від клопіткої для доношення і ризикованої в пологах вагітності, спробою вирішити психологічний конфлікт, який природним чином зроджується у батьків, визнанням власного безсилля перед посталою ситуацією. Зрештою, прийняте К’ярою рішення перенести терапію, аби дати шанс новому життю, є свідченням великої любові. Великої зокрема тому, що вже двічі випробуваної. Напевно з’являться коментарі, що вони таки могли мати наступну дитину, а тепер і хлопчик сирота, і чоловік залишився вдівцем. За цими аргументами стоїть брак розуміння того, що було таке зрозуміле для подружжя Петрілло: кожна дитина, кожна душа – це окремий, новий світ. Який уже не повториться, наступного не буде.

За матеріалами: DEON  

У Римі офіційно розпочато беатифікаційний процес К’яри Корбелла Петрілло, яка померла Фактично одразу після смерті К’яру стали називати «новою Джанною Беретта-Молла».

Джерело: CREDO: https://credo.pro/2018/09/219775.

[Za: stacja7, hli.org.pl, Evangelium Vitae, Facebook]

Редагування і частковий переклад власні