Румунія: Культурний марксизм – загроза для сім’ї

Президент Товариства католицьких лікарів Румунії д-р медичних наук Анка-Марія Цернеа, румунська греко-католичка, виступаючи на Римському форумі «Life Forum», звернула увагу учасників форуму на найбільшу, на її думку загрозу, яка зараз нависла над сім’єю – культурний марксизм. Пропонуємо Ваші увазі витяжки із доповіді пані Цернеа на  «Life Forum».

Повний англомовний текст доповіді пані Цернеа розміщено на сайті «Voice of the falimy», відео з її виступом англійською розміщене сайтом «Life Site».

Для кращого ознайомлення з текстом ми розбили його на частини, які публікуватимуться нашим сайтом. 

Одним із кращих виступів на минулорічному Синоді Єпископів, присвяченому сім’ї, був виступ митрополита греко-католиків Угорщини Фюлепа Кочіша. Він ствердив, що напади на сім’ю це не просто виклик, як це стверджувала частина отців Синоду, а «напад, який суперечить Божому плану і походить від лукавого». […]

Коли мова йде про напади на сім’ю на Заході, то дуже типовим тут є кліше: вони викликані споживацтвом, гедонізмом, індивідуалізмом, певними інтересними групами, які керуються непогамовним прагненням матеріальної вигоди. Саме про це ми дуже часто чуємо в церкві.

Такий підхід зводиться до тіла і крові, а забуває про світ духів. Споживацтво та крайній індивідуалізм це – не причини, це – фактори, які сприяють. Вони послаблюють моральний опір людей і цілого суспільства. Але вони не є причиною.

Атака на сім’ю та людське життя – це частина більшої, ширшої революційної спроби перетворення людського суспільства та людської природи. І мотиви цієї спроби є духовними. Це – форма бунту проти Бога, Його морального закону і впорядкованості Його творіння.

Слід відзначити, що історично аборт був декриміналізованим у 1920 році Леніним. Америці було потрібно ще 53 роки, щоб таке там сталося у 1973 році через знаменитий трюк – справу Ров проти Вейда.  Законодавчо легке розлучення уперше прийняте в СССР у 1918 році, невдовзі після того як більшовики взяли владу в свої руки. Америці потрібно було ще 51 рік, що легалізувати легкі розлучення у 1969 році в Каліфорнії. Гомосексуалізм було декриміналізовано в СССР у 1922 році, а перший американський штат, який його декриміналізував, був Іллінойс у 1961 році.

Радикально ліберальне статеве виховання дітей шкільного віку було запроваджено вперше в Угорщині з чіткою метою підірвати традиційну сім’ю і моральність, через зруйнування дитячої невинності, більшовиками на чолі з Бела Куном у 1919 році. 

В Америці таке виховання почали запроваджувати у 69-х роках ХХ століття, завдячуючи широко розрекламованим Фондом Рокфеллера шахрайським «дослідженням» Альфреда Кінсі. Кінсі був ентомолог (досліджувач будови тіла комах – прим. переклад.), який «довів» що гомосексуалістів 10% і тому гомосексуалізм слід вважати нормальним. Як виявилось Альфред Кінсі був комуністом. 

Інший комуніст Гаррі Хей заснував першу в історії організацію за ґей-«права» Mattachine Society в США. Напевно це просто випадковість, що майже всі члени цієї організації, включаючи і Хея, були членами Американської комуністичної партії, керованої Москвою.  

Це не стихійне явище. Це – війна за допомогою гностичної, революційної ідеології проти юдео-християнської цивілізації.  Це запланована акція, яка триває уже більше як 100 років, яка призвела до нашої сьогоднішньої ситуації. Це – набагато більше, аніж індивідуальний людський егоїзм, сексуальна похіть, матеріальна жадібність. Це – діяльність  властей і правителів цього світу темряви – духів злоби в піднебесних просторах та їхніх людських інструментів, частина з яких усвідомлює що служить сатані, а частина виконує роль корисних ідіотів. В останні категорії знаходимо багато людей з благими намірами, навіть і християн. 

Дослідження текстів і практики Карла Маркса Ріхардом Вурмбрантом «Маркс і Сатана» показує, що вони були сатанинськими. 

У своїх віршах Маркс висловлює глибоку ненависть до Бога і до всього людського роду. Маркс не заперечує існування Бога, він ненавидить Його і хоче зайняти Його місце. […] Свідчення про обряди, які Маркс сповняв у своєму домі, вказують що це були обряди сатанізму. Саме це і є ключем до розуміння Максової ідеології. 

Його ідеологія є помилкою релігійного характеру. Маркс вдає, що має повне пояснення реальності й пропонує «спасіння». «Спасіння» без Бога, тут у цьому світі, виключно людськими засобами. І тут нема нічого нового чи прогресивного. Це – стара гностична єресь. […]

Саме тому Папа Лев ХІІІ ще в ХІХ ст. зазначав, що комуністична ідеологія є єрессю релігійного характеру. Він назвав її сектою комуністів, або нігілістів та засудив.

Папа Пій ХІ у своїй енцикліці «Divini Redemptoris» (1937) називає комунізм помилковою месіянською ідеєю і оманливим містицизмом. […]

Ерік Фьоґелін ще у 20-х роках ХХ ст. охарактеризував нацизм і більшовизм, як політичні релігії, які мають своє кредо, пророків, писання, єрархію, календарі та літургійні церемонії. Трохи пізніше Фьоґелін назвав їх фейковими релігіями, оскільки вони не створювали нову культуру, а руйнували уже існуючі культури. Фьоґелін зауважив, що ці фейкові релігії є особливою формою гностицизму, позбавленою трансцендентного виміру. […]

Ален Безансон назвав нацизм сатанинською версією юдаїзму, яка обіцяла спасіння «обраного народу», узурпувавши вибраність Ізраїля, а комунізм- сатанинською інверсією християнства, яка обіцяла вселенське спасіння.  […]

Богородиця у Фатімі застерегла від помилок Росії, які вона буде поширювати по цілому світі. І це сталося у 1917 році. Комунізм поширювався у два способи. Один – жорстокий шлях: військова агресія, концтабори, в’язниці, геноцид, політична поліція, державний терор. Як мінімум 100 млн. людей було вбито комуністами у час миру. Це спочатку сталося в Росії, а потім у країнах так званого соцтабору. 

Інший шлях – це шлях підступної підривної культурної діяльності, спрямованої на знищення морального опору вільного світу, щоб зробити його неспроможним захистити себе. На Заході це робилося і робиться за допомогою «культурного марксизму». 

Це і є помилки Росії, про які говорила Богородиця у Фатімі. Вони не припинили своє існування після того, як СССР був офіційно оголошений мертвим. […]

Існує пряма спадкоємність від Маркса та Енгельса, які вважали сім’ю перепоною на шляху революції, до Леніна, який провів першу в історії людства сексуальну революцію, легалізувавши аборти і гомосексуалізм, державно заохотивши сексуальну розбещеність, запровадивши легке розлучення […]

Спадкоємність є і від Леніна до Франкфуртської школи, яка була ініційована самим Леніним через членів Комінтерну Ґеорґа Лукача та Віллі Мюнцерберґа. […]

Франкфуртська школа зародилась у німецькому Франкфурті, а потім пустила свої метастази у США. […] Вона продовжує тяглість від Леніна до гендерної ідеології наших часів, від Ґеорґа Лукача до Вільгельма Райха, аж до Джудіт Батлер. […]

Культурний марксизм не є оригінальним продуктом Заходу, не зважаючи на те, що зріс він саме на Заході. Необхідно ретельно розрізняти між юдео-християнською цивілізацією і цим вірусом, який зроблений її ворогами з метою її знищення.  

Захід не є компактним блоком на відміну від російської, китайської чи ісламської диктатури. Для нас pro-life активістів та захисників сім’ї Захід тепер став місце інтелектуальних баталій. Ми далекі від ідеалізації Заходу. 

Багато людей на Заході є роздратовані моральним занепадом. Вони бачать і поразку в культурній війні. Вони вважають Захід повністю втраченим і гнилим і тому готові шукати союзників проти Заходу серед своїх реальних ворогів, яких вони ідеалізують.

Ці люди ігнорують реальності цих режимів, вони знаходяться під впливом пропаганди й своїх власних ілюзій про екзотичне безпечне небо, де панують порядок і чеснота, які знаходяться під прямим захистом держави. 

Саме таким чином деякі стають союзниками Росії Путіна у боротьбі проти власної цивілізації. 

Інші ж шукають в ісламі союзника, щоб захистити сім’ю від «гнилого Заходу». 

Такий вибір нагадує ліберальне жадання смерті, описане Малкомом МакГеріджем.

В середині російського, китайського чи ісламського режимів навряд чи є дискусія. Там може бути дуже обмежена, декоративна опозиція, або навіть і така є відсутньою. Зазвичай довідуємося про опозицію у цих режимах тільки після повідомлень про героїчний вчинок якоїсь людини, яку за це було вбито чи вкинено у в’язницю. Державна політика в таких режимах визначається тільки пануючою клікою і жодна опозиція не має впливу на них. Насправді, у цих країнах влада не знає і не переймається думкою громадян. 

Саме тому Росія, Китай, або Іран можуть функціонувати як компактні блоки, а Захід, американці чи євреї не можуть. Проте, саме уявний західний блок американців і євреї звинувачується російської пропагандою як ворог християнства, на фоні прославляння Путіна, як нібито, захисника християнства.

Сказати, що режим Путіна захищає християнство, це те саме, що говорити, що в часі ІІ світової війни німецьке Гестапо було повністю посвячене священній місії боротьби з антисемітизмом.  Адже ніколи в Росії не було ніякого покарання за злочини комунізму. Нема жодних доказів, що КГБ, яке було постило щупальці по цілому світі перестало функціонувати. 

А навіть, якщо припустити, що воно було розпущене, наслідки його діяльності по підриву моралі Заходу нікуди не ділися. Вони продовжують розвиватися і поширюватися. Адже не відбулося ніякого покаяння ні в Росії, ні в комуністичних агентів та їхніх корисних ідіотів, які служили у якості співучасників морального і фізичного знищення юдео-христяинської цивілізації, натхнених марксизмом, на Заході. 

Російська влада не є християнською. Росія і досі не навернулася. 

Богородиця сказала «Росія», а не «Радянський Союз». А Росія і надалі залишається найголовнішою світовою загрозою миру і свободі не тільки в тій частині світу де я живу. Саме тепер побожність до Матері Божої Фатімської є своєчасною, як ніколи до тепер. Росія і весь світ, який страждає через поширення помилок Росії терміново потребують Божого освячення і навернення. 

Особливо боляче шокує бачити, що багато католиків ігнорують драматичні заклики українських католицьких єпископів (як греко-католицьких так і латинських) і замість того, щоб проявити солідарність з нашими братами та сестрами в Україні, вони захоплюються і підтримують їхнього смертоносного ворога Путіна, величаючи його пролайфером!  

Це правда, що західний світ має нині найгірший набір лідерів у новітній історії. Але Захід є плюралістичним – тут є добро і зло; різноманітні тенденції, одні з яких є добрими, інші – підривають, або навіть ведуть вільний світ до самогубства. […]

Західна цивілізація – це наш єдиний шанс. 

Папи засуджували комунізм з самих початків його виникнення. Пій ІХ, Лев ХІІІ, Пій ХІ і Пій ХІІ радикально засудили комунізм. Вони також попереджали, що комунізм є загрозою для сім’ї. В часі ІІ світової війни і потім у 50-х роках ХХ ст. безкомпромісний антикомунізм Пап і Церкви надихнули мільйони католиків на опір комунізму в Європі. […]

У Східній Європі ціле покоління християн виросло в опозиції до комунізму. Християни під комунізмом зазнавали страшних переслідувань і мучеництва. Церква Своїм синам і дочкам, підтримуючи у вірі і надаванням морального проводу, давала мужність і силу. І християни йшли за Церквою, довіряючи їй до кінця. 

Мій батько Йоан Барбус був студентським лідером християнської прозахідної румунської партії. За це комуністи запроторили його до в’язниці. У той час мої батьки були зарученими. Моя мати чекала мого батька 17 років. Чекала і молилася. Він дивом вижив. Вони одружилися коли його випустили з в’язниці. […]

З величезної папки Секурітате (румунська комуністична таємна поліція), до якого мали доступ я і моя сестра, ми довідались інформацію про поведінку батька у в’язниці. […] В’язні совісті знали, що мій батько – греко-католик, вони поважали і слухали його. І він говорив їм, що Католицька Церква – найсильніша духовна сила у світовій боротьбі проти комунізму. Він свідчив про те, що його віра і довіра до Церкви дає йому мужності, він підтримував своїх спів’язнів, хоча більшість із них не були католиками. 

Наша Румунська Греко-Католицька Церква була переслідувана в часі совєтської окупації. Наші єпископи відмовились йти на будь-який компроміс із комуністами. Єпископи приготували стадо в проповідях проти комуністичної ідеології та підготовлювали їх до мучеництва. Вони самі дали приклад стійкості перед терором, тортурами і в’язницею. Жоден з 12 греко-католицьких єпископів Румунії не відмовився від своєї вірності Святішому Отцеві. Семеро із них померли у в’язниці. Папа Пій ХІІ мав більше щастя, як наш Господь – серед 12 апостолів був один зрадник, а серед 12 румунських греко-католицьких єпископів – жодного. […] 

На жаль не всі католицькі єпископи зробили те саме. Деякі із них навіть активно пропагували комунізм в Латинській Америці у форму теології визволення, цієї дуже успішної спецоперації КГБ. Тож не дивно, що християнські демократи у Латинській Америці не тільки не виступили проти комунізму, а навіть стали його знаряддям у власній країні. Комуніст Сальвадор Альєнде прийшов до в лади у Чилі при підтримці Едуардо Фрея. Рафель Кальдера був хрещеним батьком Уго Чавеса, як в буквальному так і в політичному сенсі. […]

Завдяки Папі Івану Павлу ІІ і президенту Рональду Рейгану класичний комунізм впав у більшості країн у 1989 році. Але, як виявилось, ця поразка насправді стала мутацією. Комунізм мутував у культурне явище – культурний марксизм, яке знову може перейти до насильницьких методів класичного марксизму. 

Помилки Росії, згадані у фатімському пророцтві й надалі поширюються.

Той факт, що протягом десятиліть боротьба з марксизмом перестала розглядатися в якості пріоритетного завдання католицького соціального вчення, послабив здатність католиків, особливо політиків, розпізнавати і боротися з культурним марксизмом. […]

Одним із наслідків проповідування «проти тіла і крові» стали звинувачення тільки капіталістичного індивідуалізму та споживацтва, але не й ідеології є те, що люди починають думати, що досить обмежити капіталізм великою кількістю правил з боку урядів та міжнародних організацій. Це є однією з причини електоральних перемог лівих, завдяки тому, що католики тепер голосують за них. Ліві перемагають, реалізовуючи революційні зміни, потім церковні лідери звинувачують їх за споживацтво. Потім католики голосують за лівих, які обіцяють обмежити капіталістичні індивідуалізм і споживацтво і спіраль продовжується. Таким чином у багатьох країнах світу католики приводять до влади культурних марксистів. 

Католицькі політики у 50-х роках ХХ ст. твердо протиставлялися насильницькому марксизму. Але  кілька десятиліть пізніше уже допомагають культурному марксизму у власній країні. Християнський демократ італійський прем’єр Джуліо Андреотті у 1978 ратифікував закон про аборти. Християнський демократ Вільфрід Мартенс підписав у 1990 році аналогічний закон у Бельгії. Християнські демократи в Німеччині з гордістю приймають участь у гей-парадах. Французький християнський демократ Жан Марк Айро стає соціалістом, легалізує гей-пертнерства і жорстоко придушує рух в обороні традиційної сім’ї.

ЄС відкинув своє християнське коріння, відкинув фундамент, закладений християнськими політиками Робертом Шуманом, Альчіде де Гаспері, Конрадом Аденавером. Його ідеологічним натхненням тепер стала супер-держава на чолі з колишніми радикалами 60-х років ХХ ст. (ті ж лібералами та соціал-демократи), які постійно накидають культурну марксистську програму державам-членам ЄС через законодавство, а також й іншим країнам через політичний та економічний тиск. 

У Латинській Америці в 60-х роках ХХст. Комуністам терором не вдалося перетягнути людей на свою сторону. Але  протягом наступного десятиліття вони перейшли до культурного марксизму, створили партії, які вони не називали комуністичними, вони змагалися на демократичних виборах і вигравали їх. Це сталось завдячуючи тому, що мова та програма лівих партій співпадала з мовою Церкви в Латинській Америці: соціальна справедливість, боротьба з нерівністю, імперіалізм, забруднення навколишнього середовища. Після того, як колишні марксистські терористи із 60-х отримали владу, як Мухіка в Уругваї, Ділма в Бразилії, Кішнер в Аргентині, вони запровадили у своїх країнах аборти та одностатеві «шлюби». […]

Насправді в сучасному світі проблемою є надлишок регулювання економіки, а не його відсутність – дуже важко знайти країну де уряд не регулює економіку в деталях. Але, як це не парадоксально, де уряд менше втручається в економіку – там менше бідності. Найбільша різниця між бідними і багатим в Латинській Америці зараз є на Кубі і в Венесуелі, якраз там де економіка найбільше регулюється. 

Ми стурбовані тим, що зараз бачимо, як Церква спускається до земних ідеологічно забруднених активностей, що заохочується деякими «прогресивними» групами, які мають «ідеальний» побудови ідеального світу. […]

Сьогодні Міжнародний Карітас співпрацює з організаціями, які просувають аборт, гомосексуалізм і марксизм в усьому світі. […]  Співпраця католиків з марксистами навіть з чисто практичних питань, без викриття зла марксистської ідеології, перетворює католиків на співучасників марксистської революції. […]

Багато душ зваблено через сексуальну похіть та жадання влади. Але ще більше втрачається коли і гріхи стають пробою сатанинських сил, які намагаються поставити людей на місце Бога. Вони стаю елементами гігантської всесвітньої системи поширення образ і ненависті в громадах, морального збочення цілих суспільств, масових вбивств, грабежу і матеріальної корупції в небачених раніше розмірах. 

Для вічного спасіння мільйонів душ Церква просто мусить стати в проводі боротьби з ідеологією культурного марксизму, через голошення соціального вчення так і віри. 

Ісус сказав апостолам: «дайте ви їм їсти». Це принцип субсидіарності, сформульований Євангелієм. Він інколи не казав їм «йдіть попросіть Цезаря організувати імперську систему соціального забезпечення і забезпечення соціальної справедливості».

Сім’я є першим і найкращим інститутом для боротьби з бідністю та соціальною ізоляцією. Якщо хочемо дійсно допомогти людям вибратися із бідності, ми повинні захищати сім’ю і християнську мораль, бо католицький карітас не може бути відірваним від євангелізації. Ми не можемо захистити людське життя і сім’ю і той же ж час просити державу збільшувати свою роль чи створити всесвітній уряд. Християни ніколи не повинні підтримувати, ні приймати концентрацію влади в руках небагатьох, не залежно від того, який чарівний світ вони обіцяють. […]

В такому випадку (коли християни підтримують концентрацію влади – прим. переклад.) ми не маємо дивуватися тому, що суспільства стають секуляризованим, що благодійність замінюється соціальним забезпеченням, що освіту замінюється ідеологічною індоктринацією і збоченням, догляд за хворими замінюється евтаназією, свобода совісті й висловлювання замінюється політичною коректністю, життя людей до найменших деталей регламентується соціальними інженерами, культура життя і сім’ї втрачає свої позиції. В такому випадку ми не повинні дивуватися, що уряд успішно розбещує християнські благодійні організації, змушуючи їх відмовитися від свого християнського духу в обмін на фінансування, або шляхом запровадження у них практик, які суперечать науці Церкви, в цей спосіб уже багато християнських доброчинних організацій втратило свій християнський дух, відмовившись від євангелізації і зосередившись на наданні соціальної допомоги. 

Якщо ми хочемо захистити сім’ю, ми повинні відібрати цей світ від марксистських революціонерів. Нам потрібна Реконкіста, спочатку в духовному, потім в культурному і нарешті в політичному сенсі. Для того, щоб сім’я була в безпеці, ми повинні виграти велику війну проти нашої цивілізації. Бо сім’я і життя людини будуть у безпеці тільки у нормальній юдео-християнській цивілізації. 

Наша боротьба за життя і за сім’ю мають життєво важливе значення. Але, якщо ми тільки зосередимось на цій боротьбі і не дбатимемо про інші аспекти, ми ніколи не будемо в змозі цю боротьбу виграти. 

Якщо ми дозволяємо ворогові управляти мовою, культурою, медіаосвітою, законодавством, економікою, суспільним життям, державним управлінням, охороною здоров’я, то ми не повинні дивуватися тому, що будь яка перемога у захисті життя і сім’ї у кращому випадку буде короткотривалою. 

Очищення мови є надзвичайно важливою умовою для перемоги у духовній та культурній боротьбі: «Хай буде ваше слово: Так, так; Ні, ні, – а що більше цього, те від лихого.» (Мт. 5,37). 

Християнський словник має всі слова, які потрібні для опису реальності. Ми не повинні говорити як християни. Ми не повинні брати мовні інструменти ідеології, якій протистоїмо – це дозволяє їм займати високі моральні позиції і ставити нас у ситуацію оборони, перш ніж дискусія почнеться. 

Навіть такі терміни з християнського лексикону, як мир, справедливість і свобода, тепер використовуються ідеологічно таким чином, що спотворено їхній правдивий зміст. І обов’язком пастирів є ясно вказувати на ці відмінності. Вони повинні проповідувати Царство Боже та його праведність, а не соціалістичну «справедливість», яка розуміється як державний контроль над економікою та перерозподіл доходів. 

Вони повинні проповідувати мир, який звістив Христос, а не той мир, про який звіщає ООН. 

Вони би не мали проповідувати проти свободи, так, неначе, приймають, що свобода означає сексуальну розбещеність, або як її називають культурні марксисти сексуальне визволення, або так, неначе свобода – це фінансова безпринципність, як її визначають класичні марксисти. 

Пастирі Церкви мали би проповідувати правдиву свободу, а це – визволення від гріха і рабства Сатани. Veritas liberabit vos. Правдива свобода – це Спасіння, яке ніколи не може бути поганим чи надмірним. 

Використовування заплутаної, політично коректної, ідеологічно засміченої мови пастирями Церкви, замість слова Божого провадить багато католицьких громад до морального і політичного хаосу та поразки у культурній війні. Вірні стають нездібним ідентифікувати джерело нападів на життя і сім’ю та успішно боротися проти цих нападів. 

Така мова, коли вона використовується пастирями Церкви є сигналом для мирян, які беруть активну участь у політичному житті, що вони мають звернути ліворуч. Це унеможливлює католицьким політикам підтримування ідей вільного ринку, протиставлятись соціалістичній державі-нянці, протиставлятись масовій мусульманській імміграції, бути скептичними щодо істерики стосовно кліматичних змін, септичними до ролі ООН. Бо як би вони так робили і говорили про ці речі інакше, або й протилежно, то вони опинились би у ситуації того, що вони би говорили щось інакшого, аніж світ тепер чує з церковних амвонів. Тобто. вони поставлені в ситуацію, що мусять або дискредитувати себе як католиків, або підтримати лівацьку політику. 

Однією з причин чому в більшості католицьких країн католики не мають свого політичного представництва є саме такий стан речей. Це також пояснює чому сьогодні у більшості католицьких країн при влад є культурні марксисти. І це попри те, що суспільний простір виступає проти революційної антихристиянської ідеології. І суспільства у цих країна не є у так поганому стані, як це подають ЗМІ.

Існує мовчазна більшість нормальних людей, про існування якої у ЗМІ не говорять. Ці мовчазні мільйони прийшли на похорон Івана Павла ІІ, що стало великою несподіванкою журналістам і аналітикам. 

Це мільйони людей, які тут на вулицях Риму протестували проти гендерної ідеології. Це мільйони людей, які згортувались в Бразилії проти комунізму. 

Ці мільйони потребують тільки одного: щоб духовні пастирі провадили їх в духовній боротьбі. 

Потрібно більше молитись за пастирів Церкви. Потрібно більше молитись за Церкву.

Нещодавно ми бачили перемогу в Польщі, де пастирі проповідують навернення і провадять народ у масових «молитовних атаках»; де пастирі у стані розбивати магію сучасних ідеологій, просто їх показуючи такими, якими вони є, як це свого часу робив св. Іреней з гностицизмом. 

Таємницею успіху в Польще не є те, що Церква підтримала якусь партію. Там Церква надихнула і створила довкола Себе цілий всесвіт життя, який складається з безлічі благодійних і культурних товариств, клубів, ЗМІ, громадських ініціатив. Таке середовище може зродити політичні партії, які ефективно захищатимуть християнство, сім’ю і людське життя.

Отож, як ми можемо ефективно справити світ?

«Шукайте перше Царство і праведність його, а все решта вам додасться!» (Мт. 6,33).

Земна нормальність християнської цивілізації з усіма її перевагами є лише вторинним продуктом євангелізації. Саме це належить до отого що буде додане, якщо ми дійсно шукаємо найперше Царство Боже і його праведність. 

Реальним пріоритетом Церкви мав би бути провід в духовній боротьбі, щоб спасати душі. І зараз коли нас один рік відділяє від сторіччя указань у Фатімі мусимо актуалізувати заклик: «Покайтесь, бо наблизилося Царство Небесне» (Мт. 3,2). Царство Небесне, яке не є від цього світу. 

Рай неможливо осягнути на землі, добро і зло всеодно будуть співіснувати в земних реаліях, аж поки Господь не прийде у Славі, щоб судити світ. Але, принаймні, певний ступінь нормальності може бути осягнений через євангелізацію та навернення осіб і суспільств. Це є те найкраще що ми можемо зробити для виправлення світу. 

Коли в нашому суспільстві буде досить святості й чеснот, коли достатня кількість людей поділятимуть ті ж самі моральні критерії (Десять заповіде Божих), тоді нема потреби опиратися на управління всемогутньої бюрократії, щоб не дати суспільству перетворитися на беззаконні джунглі. Тоді люди зможуть довіряти одне одному і громадяни, а також і суспільства в цілому зможуть насолоджуватись свободою. Тоді інституції зможуть чесно виконувати свою роботу, а сім’я буде безпечною і культура життя переможе ідеологію смерті. 

Тоді цивілізація стане морально сильною, здатною боронити себе перед варварами, а також і проповідувати Євангеліє варварам і навертати їх у християнство. 

Церква створила християнську культуру і цивілізацію, Церква це мусить продовжувати робити.

ВІДЕО: