Україна: З нагоди Міжнародного дня захисту дітей Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій заявила про право на життя ненароджених дітей.

Рада Церков: Аборт – це зло, і наші закони повинні на це вказувати

У зверненні на захист дітей від вбивства у лоні матері ВРЦіРО наголошує, що “аборт не є вирішенням проблеми”. Релігйіні діячі переконані, що справжнім проявом турботи про матір та її дитя має стати просімейна державна політика, а також підтримка суспільних ініціатив, які “дають можливість батькам розвивати свою дитину і відчувати, що вони не покинуті державою і суспільством наодинці перед таким непростим викликом”.

Рада Церков спростувала низку аргументів, якими часто виправдовуються аборти. Пропонуємо повний текст Звернення ВРЦіРО:

Звернення
Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій
про гідність і велич дару людського життя

У листопаді минулого року ми згадували сумну дату сторіччя легалізації абортів. Першою країною у світі, яка легалізувала аборти в 1920 році, була радянська Росія. Після цього цей процес поширився і на інші країни світу. Це спричинило безпрецедентну в історії людства кількість убитих дітей, а також призвело до зміни способу життя і менталітету суспільства, у якому аборт став вважатися нормою життя.

Напередодні Міжнародного дня захисту дітей ми, члени Всеукраїнської Ради Церков і релігійних організацій, звертаємося до всіх людей доброї волі із словами напімнення, як ті, хто вірить у єдиного Бога-Творця і завжди стає на захист тих, кого позбавляють голосу в різних соціальних формаціях чи культурах. Цього разу ми прагнемо стати голосом ненароджених дітей, яких сучасна «культура смерті» прирекла на мовчазну погибель.

Відмова від дітонародження – ідея, яка була штучно нав’язана українському народові та почала вкорінюватися в його свідомості за часів радянської влади. Аборти в Україні стали явищем масовим, повсякденним, доступним. Кількість убитих до народження дітей вимірюється мільйонами. Жодна війна не забрала такого числа людських життів.

Право людини на життя гарантується цілою низкою документів – як міжнародних, так і українських: ст. 3 Загальної декларації прав людини (10.12.1948 р.), ст. 21 Конвенції про захист прав людини та основних свобод (04.11.1950 р.), а також ст. 27 Конституції України, яка стверджує: «Кожна людина має невід’ємне право на життя».

Відповідальність за ситуацію в Україні лягає на законодавців, які підтримують і затверджують закони, що допускають аборти. Причетні до цього й ті, хто сприяє деморалізації молоді, поширенню сексуальної розбещеності та легковаженню материнства, хто не провадить соціальної політики на допомогу сім’ї, яка обтяжена матеріальними та соціальними труднощами.

Аборт не є вирішенням проблеми. Навіть якщо він був зроблений бездоганно з технічної точки зору, усі причетні до нього стають убивцями, навіть якщо це заперечують або не усвідомлюють. Часто наслідками аборту стають психічні розлади, які відомі під назвою «постабортний синдром», безпліддя, онкологія, конфлікти і страждання в родині… Особливо тяжко страждає мама вбитої дитини, яка зазвичай опиняється віч-на-віч із страшним і нав’язуваним вибором. Правдивим проявом турботи про матір та її дитя є плекання прородинної політики в державі, підтримка суспільних ініціатив, які творять культуру життя, любові та прийняття і дають можливість батькам розвивати свою дитину і відчувати, що вони не покинуті державою і суспільством наодинці перед таким непростим викликом.

З позиції медичної етики аборт є оскверненням та спотворенням високого покликання лікаря, завдання якого – лікувати і рятувати життя людини, а не нищити його прямим втручанням. У Страсбурзі Парламентська асамблея Ради Європи в 2010 р. ухвалила резолюцію «Право на заперечення з міркувань совісті при наданні легальної медичної допомоги». Цей документ гарантує кожній особі, лікарю та медичному закладу право на відмову здійснювати аборт на підставі власних заперечень сумління.

Доведеним науковим фактом є те, що, роблячи аборт, жінка вбиває життя, ненароджену дитину, – убиває людину! Аборт – це зло, і наші закони повинні на це вказувати.

Поява людини на світ стається попри волю самої людини. Народившись, вона ще не усвідомлює факту свого існування та місця у світі. Лише з часом, навчившись ідентифікувати себе, близьке оточення і себе, дитина починає розуміти, що себе треба прийняти, – прийняти як дар. Така ситуація з появою людини на світ стосується і попередніх, і наступних поколінь. Людина не має в собі джерела власної появи на світ. Є той, завдяки кому конкретна людина і людство загалом стали реальністю. Тож людина повинна прийняти себе як благий дар.

Так само мама і тато, приймаючи самих себе, повинні прийняти власну дитину як дар. Люблячи одне одного і зачинаючи нове життя, вони стають учасниками цього Божого дарування. Беруть участь у божественній любові до дитини, яка має з’явитися на світ. Коли дитина народжується, радість переповнює батьків. Перші усмішки, перші сльози, перші відкриття і перші ігри дитини преображають світ усієї сім’ї.

Проте адвокати культури смерті спішать обстоювати смертні вироки і розкручують маховик брехні та маніпуляцій. Декотрі міфи варто розглянути і спростувати:

1. «Моє тіло – моє діло». Справді, кожен може розпоряджатися власним тілом (з моральними і раціональними обмеженнями). Проте дитина до народження, хоч і перебуває в лоні матері, не є її частиною. Доводити це просто безглуздо. Це річ очевидна. Якби дитина була частиною тіла матері, то, як і будь-який орган, відділений від цілого організму, вона б просто зігнила.

2. «Абортують плід і згусток клітин, а не дитину/людину». Сучасна наука і техніка спростовує цей сповнений невігластва аргумент. Дитина від зачаття має ДНК людини. На той момент, коли жінка дізнається про свою вагітність, дитина вже має вигляд людини, хоч і дуже маленької.

3. «Людиною вважається народжена особа і захист життя та прав стосується народжених». Це хибне твердження, яке покликається на так зване позитивне право, коли права чи ознаки приписуються шляхом домовленості, своєрідного суспільного договору. Таку аргументацію використовував захист нацистів на Нюрнберзькому процесі, мовляв, знищення «не таких» людей відбувалося за чинним тоді позитивним правом. Вирок базувався не на природному праві: «не убий» і чи є людина «така» не залежить від суспільного договору.

4. «Аборт – це право» – ще один хибний аргумент, який має на меті сформувати суспільну думку на користь абортів. Проте він розвалюється на очах, якщо аборт назвати справжнім іменем. То чи може бути вбивство правом лише на тій підставі, що хтось здатний і хоче вбивати?

5. «Аборти все одно робитимуть  тому навіщо забороняти?». У такий самий спосіб можна аргументувати допустимість грабежів, убивств чи інших злочинів. Навіщо їх забороняти, якщо їх все одно вчинятимуть?..

Узагальнена відповідь на ці та інші псевдоаргументи на захист убивства ненароджених дітей свідчить про одне: аборти роблять, бо не хочуть відповідати за «наслідки» безладних статевих стосунків і гедоністичного світогляду. Статеве співжиття, відірване від подружньої любові та відкритості до народження нового життя, є безвідповідальним, а жертвою, що оплачує гріхи, стає невинне дитя, яке проситься, щоб його прийняли як дар.

Держава не може плекати культуру смерті ні законами, ні податками, фінансуючи аборти з держбюджету, тобто з податків віруючих людей. Якщо неможливо заборонити аборту  фінансову відповідальність за нього повинен нести замовник убивства.

Реалізовуючи політичну волю держави, слід завжди пам’ятати: сім’я – базова клітина суспільства. Що більше дітей, то більше економічних суб’єктів, які сприяють розбудові держави та її економіки через виробництво і споживання вироблених благ та сплату податків. Позитивна демографічна динаміка – це розвиток, а негативна – старіння нації та занепад.

Ми, свідомі свого покликання – формувати суспільну свідомість і апелювати до сумління політиків та державних діячів, сьогодні звертаємося до всіх: спільне благо – це життя. Приймати життя – це приймати того, хто є Автором і Творцем життя. Обираймо життя і процвітання, а не смерть і занепад!

+ СВЯТОСЛАВ

Головуючий у Всеукраїнській Раді Церков і релігійних організацій,

Отець і Глава Української Греко-Католицької Церкви,

Верховний Архиєпископ Києво-Галицький

Київ, 31 травня 2021 року