Багато громадських діячів, політиків, письменників та небайдужих громадян вважають, що ратифікація конвенції Ради Європи “Про запобігання та протидію насильству щодо жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами” (Стамбул 2011 р.), є ключовим кроком щодо вирішення проблеми насильства жінок.
Чому це не так?
Запровадження принципів конвенції лише погіршить ситуацію з жіночим насильством
Соціологічне дослідження польського Інституту правової культури «Ordo Iuris», проведене в країнах Європи, показує, що серед усіх країн ЄС найбільше жінки зазнають насильства у Данії (52%), Фінляндії (47%), Швеції (46%), Голландії (45%), Великій Британії (44%), Франції (44%), тобто у державах, де принципи Стамбульської Конвенції та так звана “гендерна рівність” вже давно діють на усіх рівнях. І навпаки, найменший показник насильства зареєстровано у Португалії – 24%; Мальті – 22%; Словенії – 22%; Кіпру – 22%; Іспанії – 22%; Польщі – 19%.
11% опитаних польських, 9% – литовських жінок відповіли, що протягом року перед анкетуванням стали жертвами згвалтування. Для порівняння кількість сексуальних злочинів щодо жінок у Данії – 37%, у Швеції і Голландії – 32%, у Франція і Бельгії – 30%.
20% голландок визнали, що у дитинстві були зґвалтовані або їх сексуально домагалися чоловіки. У Бельгії ця цифра становить 14 %, Швеції – 15%, Великій Британії – 18 %, Франції – 20%, Фінляндії та Естонії – по 11 %, у Данії та Німеччині – по 13 %. На їхньому фоні лише 4% жінок Кіпру, 3% – Чехії, 2% – Хорватії, 6% – Литви, 3% – Португалії, 5% – Угорщини, 1% – Румунії в дитячому віці стали жертвами будь-якої форми сексуального домагання.
Критики досліджень стверджують, що в Скандинавських країнах жінки не бояться говорити про факти насильства, на відміну від суспільства, де панують традиційні християнські моделі сім’ї та відносин, статистика заяв в правоохоронні органи говорить зовсім інше. Так, у Данії чи Фінляндії правоохоронні органи дізнаються лише про 10-16% всіх випадків насильства, у Швеції – 14-17%, у Франції – 18%. Тоді як у Польщі – 28-29%
Іншим не менш важливим завданням Конвенції є побудова захищеного суспільства, де кожен може відчувати себе безпечно і комфортно. Але і цієї мети не було досягнуто:
20% француженок постійно мають страх перед ймовірним насильством. У Голландії, Великій Британії, Швеції та Люксембурзі – 15%. У Польщі подібну фобію має лише 3% жінок, а 86% ніколи не мали з цим труднощів. Жительки Польщі також високо оцінюють етичний і моральний стан суспільства, тоді як у Західній Європі (Голландії, Швеції, Фінляндії) жінки значно більше довіряють знайомим, ніж чужинцям.
Документ ігнорує основні причини насилля
Згідно польських досліджень близько 80% дружин алкоголіків страждали від насилля у сім’ї, часто випадки насильства спричинені залежністю від алкоголю, наркотиків, фобій, азартних ігор, сексу чи Інтернету. ЗМІ та мережа тиражують образ доступної жінки, поглиблюється сексуалізація та об’єктивація жінки. Також існує зв’язок між поширенням порнографії та секскультури і фактами насильства. Американське психологічне товариство зазначає, що рівень сексуальної експлуатації дівчат, порнографії і проституції може навіть збільшитися, якщо процес сексуалізації дівчат буде продовжуватися. Науковці стверджують незаперечний зв’язок між транслюванням жіночої сексуальності у медіа і насиллям над жінками».
Натомість у Стамбульській конвенції жодним чином про це не сказано, а лише зазначено побічні явища такі, як захист від сексуального домагання. Взагалі автори цього документу переконані, що над жінками знущаються лише через те, що вони жінки (п.3 Конвенції). Це повністю відповідає феміністичним, гендерним та загалом марксистським ідеям, де насилля відносно жінок є проявом багатовікової нерівності між чоловічою та жіночою статями. У праці «Походження сім’ї» Ф. Енгельс стверджує, що «перше класове протистояння з’явилося… між чоловіком і жінкою у шлюбі однієї пари, а перший класовий утиск – експлуатація жіночої статі чоловічою».
«Насильство стосовно жінок за гендерною ознакою» означає насильство спрямоване проти жінки через те, що вона є жінкою, або яке зачіпає жінок непропорційно» (Конвенція п.3).
У світлі дзеркальності постулатів Маркса-Енгельса та Стамбульської конвенції постає питання, чи ратифікація документу не суперечить духу закону України про “Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні”
На думку авторів конвенції, єдиним виходом є усунення стереотипів щодо статевих ролей.
(«Сторони вживають необхідних заходів для заохочення змін у соціальних і культурних моделях поведінки жінок та чоловіків з метою викорінення упереджень, звичаїв, традицій та всіх інших практик, які ґрунтуються на ідеї неповноцінності жінок або на стереотипних ролях жінок та чоловіків» (Конвенція п. 12).
До таких відносять не лише якості (чоловіки – сильні, жінки – тендітні), але, на думку багатьох феміністок, і саме материнство, бо це “обмежує свободу жінок і їхній кар’єрний ріст”.
Причиною зростання насильства дослідники вважають руйнацію зовнішніх моральних та етичних звичаєвих бар’єрів християнської культури, які традиційно захищали фізично слабших жінок та дітей, перед будь-якими формами насилля. Як показує статистика, поширення сексуальної вседозволеності, культу насилля у порнографії та руйнування моральних принципів переважили заборону на застосування сили щодо жінок, що пропагує Стамбульська конвенція.
Одним із джерел сімейного насилля 22,9 % жінок називають ЗМІ.
Дискримінацію за ознакою статі основною причиною насильства назвали лише 11,4 % опитаних, 22,9% – у середній ступені, 37,1% – у меншій мірі, а 28,6% вважають, що це взагалі не має відношення до проблеми.
Натомість 77,1% опитаних респондентів в Україні назвали алкоголізм одного з членів сім’ї найбільшою проблемою. Жодна з анкетованих жінок не заперечила взаємозв’язку алкогольної залежності з насиллям, однак Стамбульська конвенція взагалі не згадує про алкоголізм та пияцтво, як чинник насильства. Чому?
Мета Конвенції – запровадження гендерної ідеології, а не запобігання насиллю
Замість біологічної статі – sex Конвенція використовує термін гендер – gender («соціально закріплені ролі, поведінка, діяльність і характерні ознаки, які певне суспільство вважає належними для жінок та чоловіків ( ст.3 Конвенції).
У Коментарях щодо Положень Конвенції вказується, що поняття “стать” і “гендер” в цьому документі є тотожними, однак “гендер” обтяжений численними маніпуляціями зі сторони ЛГБТ спільноти, адже кількість гендерних ідентичностей коливається від 5 (жінка, чоловік, гомосексуаліст, лесбіянка та бісексуаліст) до 72.
«Виконання положень цієї Конвенції Сторонами, зокрема вживання заходів для захисту прав жертв, забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, як-от: статі, гендеру, раси, кольору шкіри…» (Конвенція, ст. 4).
Якщо “гендер” і “стать” є тотожністю, тоді навіщо укладачі допустилися тавтології, виписуючи поняття через кому?
Держава зобов’язується вживати «необхідних заходів для заохочення змін у соціальних і культурних моделях поведінки жінок та чоловіків з метою викорінення упереджень, звичаїв, традицій та інших практик, які ґрунтуються на ідеї неповноцінності жінок або на стереотипних ролях жінок та чоловіків» (ст. 12), шляхом «включення адаптованого до рівня розвитку учнів навчального матеріалу з таких питань, як рівність між жінками та чоловіками, нестереотипні гендерні ролі, взаємна повага, вирішення конфліктів у міжособистісних стосунках без застосування насильства, насильство стосовно жінок за гендерною ознакою та право на особисту цілісність, у формуванні навчальних планів на всіх рівнях навчання» (ст. 14).
Згадані вище положення йдуть у тому ж руслі, що ідеологія ЛГБТ та гомосексуалізації дітей та молоді, шляхом розмивання статевої ідентичності під виглядом боротьби зі стереотипними ролями між чоловіками та жінками.
Тому законодавче закріплення поняття “гендер” є вкрай небезпечним, бо натяки про те, що гендер – це далеко не те саме, що біологічна стать, міститься в самій конвенції. Адже країни підписуючи договори, зобов’язані слідувати поняттям і термінам, як їх трактує існуюче міжнародне право. І якщо завтра світ офіційно визнає, що гендер відповідає не лише чоловічій і жіночій статті, то Україна повинна буде розуміти гендер у своєму законодавстві у тому самому ключі.
Документ не згадує про чоловіків-жертв, так само – і про жінок, які постраждали від насильства з боку представників своєї статі. Фактично автори конвенції відводять чоловікам роль насильників, жінкам – жертв. Чи це не є “гендерними стереотипами”, проти яких борються творці конвенції? Додамо, що захист однієї групи населення (у тому числі за статевою ознакою) суперечить діючій Конституції України щодо прав та рівності всіх громадян перед законом (Конституція України, стаття 21, 24).
Щоправда дія Стамбульської Конвенції поширюється на чоловіків, але лише на тих, які вважають себе жінками і ведуть відповідний стиль життя.
Ратифікація Конвенції також може створювати умови для обмеження свободи віросповідання. Адже передбачає «спеціальні заходи, які є необхідними для запобігання насильству за гендерною ознакою та захисту жінок від насильства за гендерною ознакою, які не розглядаються як дискримінація» (ст.. 4). Під цю статтю можна підвести критику гомосексуальної поведінки чоловіків, трансексуалів, «мову ненависті».
Зокрема, держава, що ратифікує документ приймає, що «…зобов’язання поширюється на недопущення будь-яких офіційних заяв, звернень або декларацій, які потурають насильству на засадах культури, звичаїв, релігії, традицій чи так званої «честі» (ст.. 12). Хоча у Коментарях до Положень Конвенції (ст.. 89) вказується, що «заборона будь-яких актів насильства, передбачених Конвенцією, жодним чином не повинна породжувати обмеження культурних чи релігійних прав і свобод правопорушника», але зі змісту стає зрозуміло, що це стосується приватних поглядів, а не офіційних висловлювань Церков та священиків.
Висновок
Встановлення «бажаної гендерної рівності» не лише не захищає жінок, але і наражає їх на більшу небезпеку. Насилля над жінками є ганебним, і вимагає солідної законодавчої бази, яка б гарантувала жінкам безпеку, але для цієї благородної цілі «Конвенція Ради Європи про запобігання і протидії насилля щодо жінок і домашнього насилля і боротьби з цим явищем» просто не підходить. Адже документ не лише не враховує очевидних джерел та причин насильства, але ще й сприяє впровадженню на державному рівні псевдонаукової ідеології, явно забороненої діючою Конституцією України (ст.15 ).
************
Підготовлено на основі рапорту Ordo Iuris «Dlaczego nie należy Ratyfikować konwencji rady europy o zapobieganiu i zwalczaniu przemocy wobec kobiet i przemocy domowej”
Олександр Бучковський, Олексій Погорєлов спеціально для Родини rodyna.org.ua