НА ШЛЯХУ ДІАЛОГУ ЩОДО ГЕНДЕРНОГО ПИТАННЯ У ВИХОВАННІ

Дедалі поширенішим стає усвідомлення того, що ми опинилися перед обличчям справжньої надзвичайної ситуації у вихованні, особливо коли йдеться про теми почуттєвості і статевості. У багатьох випадках організовуються і пропонуються виховні програми, які «дають нібито нейтральну концепцію людини і її життя, але насправді відображають антропологію, яка суперечить вірі і здоровому глузду». Антропологічна дезорієнтація (розгубленість – синонім перекл.), яка широко характеризує культурний простір нашого часу, звичайно, зробила свій внесок у розлад сім’ї, виявляючи схильність знищити відмінності між чоловіком і жінкою, які розглядаються як простий наслідок історико-культурних обумовлень.

Для Вашого ознайомлення додаємо документ Конгрегації з питань католицької освіти щодо гендерних питань в освіті.

Тут є перших 10 пунктів. Згодом буде продовження.

КОНГРЕГАЦІЯ КАТОЛИЦЬКОЇ ОСВІТИ
(Освітніх інституцій)

«ЧОЛОВІКОМ І ЖІНКОЮ СОТВОРИВ ЇХ»

НА ШЛЯХУ ДІАЛОГУ ЩОДО ГЕНДЕРНОГО ПИТАННЯ У ВИХОВАННІ

ВСТУП

Дедалі поширенішим стає усвідомлення того, що ми опинилися перед обличчям справжньої надзвичайної ситуації у вихованні, особливо коли йдеться про теми почуттєвості і статевості. У багатьох випадках організовуються і пропонуються виховні програми, які «дають нібито нейтральну концепцію людини і її життя, але насправді відображають антропологію, яка суперечить вірі і здоровому глузду». Антропологічна дезорієнтація (розгубленість – синонім перекл.), яка широко характеризує культурний простір нашого часу, звичайно, зробила свій внесок у розлад сім’ї, виявляючи схильність знищити відмінності між чоловіком і жінкою, які розглядаються як простий наслідок історико-культурних обумовлень.

У такому контексті виховна та освітня місія опиняється перед викликом, що «випливає з різних форм ідеології, яку прийнято називати гендерною і яка «заперечує відмінність і природну взаємність чоловіка та жінки. Вона передбачає формування суспільства без статевих відмінностей і спустошує антропологічне підґрунтя родини. Ця ідеологія запроваджує виховні програми та законодавчі ініціативи для сприяння розвитку особистої ідентичності та афективної близькості, які радикально відірвані від біологічної відмінності між чоловіком і жінкою. Людська ідентичність ввіряється індивідуальному вибору, який з часом може змінюватися».

Очевидно, що це питання не можна відокремити від ширшого горизонту виховання до любові, яке, як зазначив Другий Ватиканський Собор, має запропонувати «позитивне та второпне статеве виховання» в контексті невід’ємного права кожної особи отримати «таке виховання, яке б відповідало питомій меті, характеру, статевій відмінності, культурі та традиціям власної країни, але водночас було б відкрите для братерських зв’язків з іншими народами задля плекання справжнього миру та єдності на землі». Конгрегація Католицької освіти вже запропонувала поглиблення цієї тематики в документі «Виховні дороговкази в людській любові. Напрямні для статевого виховання».

Антропологічне християнське бачення вбачає у статевості основоположну складову особистості, її спосіб бути, виражати себе, спілкуватися з іншими, відчувати і переживати людську любов. Тому вона є невід’ємним виміром розвитку особистості та її виховного процесу. «Від статі людська особа отримує характеристики, які на біологічному, психологічному і духовному рівні роблять її чоловіком або жінкою, суттєво зумовлюючи таким чином шлях її розвитку до зрілості та залучення в суспільство». Під час процесу зростання «такі відмінності, пов’язані з взаємодоповнюваністю двох статей, цілком відповідає Божому задуму щодо покликання кожної особи». Тому «афективно-статеве виховання має враховувати цілісність особи і відповідно вимагати інтеграцію біологічних, психо-афективних, соціальних і духовних складових».

Конгрегація Католицької освіти, в межах своєї компетенції, має намір запропонувати певні роздуми, які могли б скерувати та підтримати осіб, які залучені до виховання нових поколінь, щоб методично вирішити найбільш дискусійні сучасні питання щодо людської статевості в світлі покликання до любові, яке є покликанням кожної особи. Таким чином робиться спроба пропагувати методологію, яка артикулюється в трьох моментах: слухати, думати і пропонувати, які сприяють зустрічі з потребами особи та спільноти. Справді, слухання потреб іншого і розуміння різних умов ведуть до спільного прийняття раціональних елементів та готують до християнського виховання, вкоріненого у вірі, яка «освітлює всі речі новим світлом і виявляє Божий план щодо цілісного покликання людини».

Під час діалогу на тему гендерного питання у вихованні необхідно враховувати відмінність між гендерною ідеологією та різними дослідженнями на гендерну тематику, які ведуться в різних гуманітарних галузях. У той час як ідеологія претендує – як каже Папа Франциск – «відповісти на певні бажання, деколи цілком зрозумілі», але все ж намагається «нав’язати себе як єдиний світогляд, що має визначати і стиль виховання дітей», тобто виключає можливість будь-якого діалогу. Водночас не бракує досліджень на гендерну тематику, які намагаються належним чином поглибити розуміння способу сприйняття в різних культурах статевої різниці між чоловіком і жінкою. На основі цих досліджень цілком можливо відкритися на слухання, роздуми і пропозицію.

Тому Конгрегація Католицької освіти адресує цей текст – особливо в тих контекстах, які зацікавлені даним феноменом – тим, хто переживає за справу виховання, особливо виховним спільнотам католицьких шкіл та особам, які керуються християнським баченням життя і працюють в інших школах, батькам, учням, директорам, персоналу, а також єпископам, священникам, богопосвяченим особам, церковним рухам, об’єднанням вірян та іншим представникам даного сектору.

СЛУХАТИ

Коротка історія

Першим проявом прагнення особи розпочати діалог, є слухання. Передусім йдеться про те, щоб вислухати і зрозуміти, що сталося за останні десятиріччя. Прихід ХХ століття з його антропологічними ідеями приніс перші гендерні концепції, які, з одного боку, базувалися на суто соціологічному баченні статевих відмінностей, а з другого  на акценті на особистих свободах. У середині століття з’являється напрям досліджень, який наполегливо акцентував на зовнішньому обумовленні та його впливі на особисту визначеність. У галузі статевості ці дослідження прагнули продемонструвати, що статева ідентичність має набагато більше спільного зі суспільним конструктом, аніж з природним чи біологічним фактом.

Такі підходи сходяться в тому, що заперечують існування первинного дару, який нам передує і виступає основоположним для нашої особистої ідентичності, закладаючи необхідну для будь-яких наших вчинків базу. У міжособистісних стосунках важливими тоді були б лише почуття між людьми, абстрагуючись від статевих відмінностей і дітородження, які вважаються не такими вже й вагомими для створення сім’ї. Це перехід від інституційної форми сім’ї, структура і цілі якої не залежать від суб’єктивних індивідуальних уподобань подругів, до суто контрактного і волюнтаристичного бачення.

З часом гендерні теорії поширили сферу свого застосування. На початку дев’яностих років минулого століття вони зосередилися на можливості індивідуума самостійно визначати свої статеві схильності, не враховуючи ані взаємність і взаємодоповнюваність стосунків чоловіків і жінок, ані прокреативну ціль. Окрім того почали навіть теоретизувати радикальний розрив між гендером (gender) і статтю (sex), надаючи пріоритет гендеру. Така політика, вважали, є важливим етапом розвитку людства, в якому «вимальовується суспільство без статевих відмінностей».

*(продовження буде )

Текст оригіналу: http://www.educatio.va/content/dam/cec/Documenti/19_0996_ITA.pdf
На замовлення Комісії УГКЦ у справах освіти та вихованя над українською версією документа працювали:
Переклад: Костянтин Зінченко. Богословська редакція: д- р Марія Ярема. Літературна редакція: Оксана Сенчук