Застосування названих принципів біоетики, при розумінні її предметного поля з медичною домінантою (чи в американському чи в західноєвропейському варіантах), в процесі обґрунтуванні морального вибору в конкретних ситуаціях часто породжує моральні дилеми (дилема — необхідність вибору із двох, як правило, небажаних можливостей), що спричиняють гострі дискусії в біоетиці та в суспільстві в цілому.
Так, наприклад, сповідування принципу автономії особистості вимагає правдивого інформування пацієнта про діагноз та ймовірний прогноз навіть за умови його фатального змісту.
Однак таке повідомлення може викликати психологічний стрес у пацієнта, що зменшить його волю до життя, а отже, і опірність організму хворобі. Очевидним стає порушення принципу «не зашкодь».
Абсолютне сповідування принципу автономії пацієнта мало б дати йому право розпоряджатися власним життям на свій розсуд у випадку невиліковної хвороби (дилема евтаназії), але людина не може розпоряджатися власним життям, тому що діє принцип недоторканності стосовно людського життя. Принцип недоторканності людського життя має як релігійне, так і філософське обґрунтування.
З погляду релігійної свідомості людина — Боже творіння, що обумовлює повноту належності Богу і заперечує самовладдя над своїм тілом, оскільки людина наділена відповідальністю за себе, а не правом панування над собою. У філософії обґрунтування цього принципу вкорінюється в тому, що особистість становить першу та трансцендентну цінність, і якщо цю основу зруйнувати, то ми впадаємо в повний релятивізм.
Як правило, на практиці сповідування одного принципу призводить до порушення іншого, тому вважається, що названі принципи не мають абсолютної дії, оскільки від них доводиться відступати в конкретних ситуаціях. Однак такий відступ не позбавляє вибір моральної шкоди.
До основних проблем біоетики відносять такі:
Більше: http://p-for.com/book_426_glava_13_2.3._Dilemi_b%D1%96oetiki:_abort,_.html