50 років «Humanae Vitae» (Людське життя) блаженного Павла VI:

«Народження енцикліки. Humanae Vitae в світлі Ватиканських Архівів» - книжка під такою назвою побачила світ у Ватиканському видавництві в контексті 50-річчя цього документа блаженного Папи Павла VIЖодна енцикліка не проходила через такий тривалий період приготування, як енцикліка «Humanae Vitae» (Людське життя) блаженного Павла VI: п’ять років від 1963 до 1968.

Небагато папських документів залучили, як у цьому випадку, стільки консультантів, включених у проект. Але відразу після оприлюднення 29 липня 1968 року, остання енцикліка Папи Монтіні викликала широку дискусію, відлуння якої через півстоліття досягло також і нас.

Саме це спонукало о. Джільфредо Маренґо, викладача Папського Богословського Інституту Івана Павла ІІ щодо подружжя та сім’ї, приготувати книгу «Народження енцикліки. Humanae Vitae в світлі Ватиканських Архівів», що побачила світ у Ватиканському видавництві. Для написання книги був необхідним спеціальний дозвіл Папи Франциска, що уможливив доступ до архівів раніше приписаних 70 років після завершення подій. Завдяки цьому постало історіографічне дослідження, що проливає світло на генезис документа

Післясоборове напруження

«Чимало полемічних дискусій та критичних суджень щодо “Humanae Vitae”, – зауважує автор книги, – зродилося через здогадки щодо її укладення. Реконструкція цього процесу допоможе позбутися багатьох упереджень, які протягом цих років нагромадилися навколо тексту».

Як зауважив священик, приготування документа та його сприйняття стали відлунням «перших проявів післясоборового напруження в Церкві». «Тим, які співпрацювали в приготуванні тексту, – пояснив він, – не було легко взяти на себе акценти новизни, впроваджені Другим Ватиканським Собором. За плечима було вчення, яке ще від Пія ХІІ визнало дозволеність природних методів планування сім’ї, але це сприймалося як поблажка для християнських подружжів. Тут же йшлося про те, щоб зробити крок вперед, але для покоління, яке працювало в цих роках, Собор був ще новою дійсністю, на що вказує несприйняття, виявлене в деяких моментах окремими радниками щодо тем собору».

Однак, друга частина критиків енцикліки зайняла цілком протилежну позицію. У них бачимо упередження, згідно з яким, за словами о. Маренґо, «все, що було написане до собору, вже нічого не має жодної ваги». «Мова йде про динамізм, який у випадку “Humanae vitae” вибухнув особливим чином, але ним була позначені вся пора перших десятиріч після собору», – додає він.

Чернетка, синодальне обговорення та міфи щодо автора

Вивчення Архівів допомогло виявити, що існувала вже затверджена чернетка енцикліки, що потім була відкинута. Крім того, під час першого Синоду Єпископів у 1967 році проводилася синодальна консультація щодо методів регулювання народжуваності.

Дослідження сприяє об’єктивнішому підходові до енцикліки також і через те, що розвінчує два міфи щодо її автора. «Не є правдою те, що Павло VI працював над нею в самотності: навпаки, він дбав про те, щоб отримати всі можливі підказки та консультувався з єпископами. Але неправдою є й те, що його мучили сумніви, оскільки судження визріло вже від початку, – зазначив о. Маренґо. – Папа Монтіні лише завжди просив усіх своїх співробітників допомогти йому представити це судження у позитивний спосіб. І слід сказати, що вони не завжди були здатними до кінця відповісти на ці його очікування».