Коли в Україні з’явиться паліативна допомога?

Проблема паліативу як одного з найменш реалізованих напрямків охорони здоров’я, сьогодні потребує особливої ​​уваги з боку держави, громадськості та медиків. Що таке паліативна допомога, кому вона потрібна, і чому важливо, щоб це питання вирішувалося на рівні держави?

ПАЛІАТИВ – це запобігання або зменшення страждань тяжкохворих людей, дотримання його людської гідності, виявлення потреб та забезпечення якості життя хворого у фінальній стадії життя. Заданням паліативної допомоги є й підтримка родини пацієнта. Це комплексний медико-соціальний підхід, який дозволяє поліпшити якість життя пацієнта і його сім’ї. Це гарантія того, що в кінці свого шляху людина не залишиться один на один зі своїм болем і її відхід буде гідним і безболісним, наскільки це можливо. Паліативна допомога може надаватися як в медичних установах (в паліативних відділеннях або хоспісах), так і за місцем проживання пацієнта – для цього формуються особливі паліативні бригади.

У КРОЦІ ВІД… Найчастіше, чуючи про паліативну допомогу, люди думають про те, що вона пов’язана з прискоренням або, навпаки, відтягуванням моменту смерті. Це поняття також часто пов’язують з евтаназією (саме тому паліатив довгий час був майже табуйованою темою в суспільстві). Але це зовсім не так. Паліатив не ставить собі за мету наблизити або віддалити смерть людини. Всі методи і прийоми паліативу спрямовані лише на забезпечення найкращої якості життя пацієнта і його близьких у період від постановки діагнозу до його смерті.

ПАЦІЄНТ. Паліативної допомоги потребують усі, у кого діагностували останні стадії прогресуючого захворювання, яке не підлягає лікуванню, якщо таке захворювання супроводжується хронічним больовим синдромом і значними обмеженнями життєдіяльності. Прийнято вважати, що це тільки онкологічні хворі, але це далеко не так. За підрахунками ВООЗ, співвідношення онкологічних і неонкологічних пацієнтів, які потребують паліативної допомоги, приблизно 60/40. До другої категорії потрапляють люди з ВІЛ/СНІДом, туберкульозом, складними генетичними і неврологічними захворюваннями, серцевою і нирковою недостатністю. Але при цьому статистика отримання паліативної допомоги зовсім інша – 95% пацієнтів, які її отримують, є якраз онкохворими, для інших категорій така допомога менш доступна.

Але робота фахівців з паліативної допомоги спрямована не тільки на пацієнта, а й на тих людей, які знаходяться з ним поруч. Адже тяжкохворий чоловік в будинку – це величезний тягар для близьких. Причому тягар не тільки фізичний, а й моральний. Особлива підтримка потрібна батькам помираючих дітей, і тим, хто втрачає своє підружжя. Таким людям потрібна психологічна і духовна допомога.

ХТО ДОПОМОЖЕ?Паліативну допомогу в тій чи іншій мірі надають найрізноманітніші фахівці: медичні та соціальні працівники, психологи і священнослужителі.

ПРОБЛЕМИ. Крім традиційної табуйованості теми паліативу, в нашій країні є і інші, більш матеріальні проблеми.

По-перше, фінансова. Розвиток приватних хоспісів – питання навіть не найближчих років. Перебування в них занадто дороге для українців, які витрачають на лікування останні гроші і навіть змушені продавати для цього майно. Створення відділень при держустановах теж пов’язано з великими фінансовими витратами, які ні в держбюджеті, ні на місцях не передбачені навіть на чверть потреби.

По-друге, медикаментозна. Згідно з підрахунками Всесвітньої організації охорони здоров’я, для забезпечення потреби невиліковно хворих в Україні необхідно близько 500 кг наркотичних речовин на рік. А закуповується приблизно 60 кг. Паліатив ж безпосередньо пов’язаний з медикаментозним полегшенням болю пацієнтів. І хоча виписати такі препарати стало набагато простіше, ніж раніше (виписати рецепт тепер може не тільки онколог, наприклад, але і сімейний лікар), але не всі нужденні можуть їх отримати.

По-третє, освітня. В Україні немає комплексного підходу з підготовки кадрів для паліативних служб. Але ж це зовсім особлива сфера діяльності, в якій недостатньо стандартних медичних (або не медичних) навичок.

По-четверте, кадрова. Так, на одного паліативного пацієнта повинна припадати як мінімум одна медична сестра, а є ще лікарі, санітари, психологи та інші фахівці, які повинні отримувати зарплату.

СТРАТЕГІЯ. Активно просувати питання розвитку паліативної допомоги почали лише в останні роки. Пов’язано це, в першу чергу, з перспективою переведення частини незатребуваних і неефективних лікувальних установ в статус хоспісів в результаті проведення реформи охорони здоров’я. Таким чином, медпрацівники не втратять свої місця, а населення отримає доступ до паліативної допомоги, яка, до речі, по недавно прийнятому Верховною Радою Закону № 6327 «Про державні гарантії надання медичних послуг та лікарських засобів» повинна бути на 100% безкоштовною, тобто оплачуваною з державного бюджету.

Однак найважливіший в цьому напрямку документ – Національна програма паліативної допомоги в Україні – ще не прийнятий. Так, з 2013 року діє Наказ МОЗ «Про організацію паліативної допомоги», але він лише встановлює порядок надання паліативної допомоги. А стратегії по збільшенню кількості паліативних ліжок, облаштуванню хоспісів, підготовці кадрів в нашій країні просто немає. Точніше, є, але тільки в проекті – в обговореннях експертного співтовариства і волонтерів.

НА МІСЦЯХ. Є окремі місцеві програми розвитку паліативної допомоги, але вони рідко бувають реалізованими в повному обсязі або навіть частково. Наприклад, київська програма, розрахована на 2017-2021 роки, так і не була прийнята. Хоча ситуація з даним видом допомоги в столиці одна з найгірших в Україні. Тут потреба закривається приблизно на 5%. Досягти успіху в цьому питанні може Дніпро, якщо місцева міськрада цього року затвердить відповідну програму – депутатам її вже презентували. Тут планується створити паліативні бригади при кожному з 12 центрів первинної медико-санітарної допомоги, закупити необхідні ліки і технічні засоби, підготувати кадри. Якщо програму приймуть, це стане першою спробою комплексного вирішення проблеми паліативу в Україні.

Ось і виходить, що в містах-мільйонниках, куди люди стікаються за якісною медичною допомогою, паліатив на даний момент забезпечують в основному волонтери та релігійні організації. Наприклад, в Одесі в жодній міській лікарні немає паліативних ліжок, а в обласному онкодиспансері тільки планується запуск хоспісу. У той же час, кількість паліативних хворих з кожним роком збільшується. Чому? Це питання до системи охорони здоров’я і до держави в цілому. Тут і проблеми ранньої діагностики, і економічні причини, і обмежений доступ сільського населення до медичної допомоги. Так що питання паліативної допомоги не може бути вирішеним виключно на місцях.